Галя з подругою Соломією вийшли з університету. На душі було важко, і дівчина запропонувала:
«Соломієчко, ходімо до парку, проміняємось на свіже повітря!»
«А чому б і ні, поки світло?» згодно кивнула та.
Маршрут був не зовсім прямий, але хіба це важливо, коли так хочеться подумати?
…Йшли алеєю, мимоходом позираючи на закоханих. Ніхто їх не помічав.
На пустій доріжці раптом з’явилися двоє чоловік і жінка. Він обіймав її, шепотів щось до вуха. Вона сміялася.
Хоча він стояв спиною, було видно не молодий.
Соломія ледве глянула на них, але раптом здивувалася: Галя втупилася на пару, ніби побачила привида.
«Галю, що з тобою? Галю!»
«Нічого… Пішли,» відповіла вона різко і прискорила крок.
Вийшли з парку. Галя мовчала, немов у роті води набрала. Розійшлися, кожна до своєї хати…
…Галя йшла, опустивши голову. Віри не було цього не може бути!
Перед очима стояла жінка під деревом, чоловік, що шепотів їй, навіть не помітивши власної дочки.
«Таточку, як так? Ти ж для мене завжди був ідеалом… А тепер коханка? Я б ніколи не повірила, якби не бачила!»
…Увійшла в дім пізно.
«Сідай вечеряти!» сердито гукнула мати. «Вас із батьком не діждешся.»
«Зараз, лише руки вмию,» промовила Галя нерішуче.
У ванній затрималася. Батька не було. Поїла і пішла в кімнату.
Відкрила ноутбук, але думки були деінде. Перед очима та сама сцена з парку.
«Невже це правда? Тато… Невже дорослі так легко зраджують? Що йому бракує? Невже покине нас заради неї?» тут у голові блиснула думка.
«Вона, мабуть, навіть не знає, що я існую…»
Двері скрипнули:
«Вибач, Наталю, день важкий,» почувся батьків голос.
«Раніше важкі дні були тільки напередодні зарплати,» відповіла мати, і знову наближалася сварка. «А тепер щодня.»
«Наталко, ну зараз так…»
Як завжди, зайшов до дочки, хотів поцілувати. Але вона відштовхнула:
«Іди, вечеря холоне!»
«Донечко, що сталося?»
«У мене нічого. А в тебе?»
Батько пильно подивився, щось хотів сказати, але мовчки пішов на кухню.
Весь вечір Галя не виходила з кімнати. Обдумувала план, як повернути тата. Із цим і заснула.
Прокинулася від голосів:
«Олесю, куди ти?»
«На роботу. Терміново.»
«Сьогодні ж вихідний, міг би з родиною провести.»
«Не надовго. До обіду повернусь, підемо кудись.»
Галя вийшла, зімітувавши сон:
«Ти куди?» одразу спитала мати.
«На пари, мамо. Вже спізнююся.»
«Оце мені діти! Весь час кудись поспішають!»
Але Галя вже сховалася у ванній.
Вискочила, поспіхом збиралася, бачачи, що батько вже біля дверей. Він усміхнувся:
«Проведу тебе, донечко!»
«Галю, кави хоч випий!» гукнула мати.
«Йди, я зачекаю,» промовив батько ніби з провиною.
Галя проковтнула каву, вибігла:
«Ходімо, тату!»
Ішли мовчки. Потім він заговорив перший:
«Ти на мене ображаєшся?»
«Ні, тату! Мабуть, перехідний вік,» зупинилася, набираючись сміливості. «Я тебе люблю!»
«І я тебе, доню!»
«Найбільше у світі?»
Батько здригнувся, підозріло глянув, але відповів:
«Найбільше у світі!»
Йшли, посміхаючись, але уникали поглядів.
«Все, мені сюди. Чекаю тебе в обід. Ти ж обіцяв вихідні разом.»
Галя пішла, потім обернулася, сховалася за кущем. Переконавшись, що батько не озирається, пішла слідом.
Сподівалася, що він прямує на роботу, але він пішов іншою дорогою.
Ішли довго. Він ні разу не оглянувся. Зупинились біля будинку. Батько дістав телефон, подзвонив.
Через п’ять хвилин вийшла жінка. Галя мимоволі зідхнула:
«Яка ж вона гарна! Невже ми з мамою для нього менші?»
Жінка підбігла, поцілувала його, і вони пішли під ручку.
Район незнайомий. Вони сіли в сквері, розмовляли. Галя спостерігала здалеку. Спочатку серйозно, потім довгий поцілунок.
Образа душила.
Вони повернулись до будинку. Поцілунок, посмішка. Батько пішов, жінка зникла у під’їзді.
Галя стояла, вирішуючи, що робити. Хотілося лише одного залишитися з нею наодинці.
Раптом жінка знову вийшла з пакетом сміття. Галя підійшла.
«Привіт!» перегородила шлях.
«Привіт? Що треба?» здивувалася та.
«Слухай! Якщо ще раз побачу тебе з Олесем будеш жалкувати.»
«Ти хто взагалі?»
«Я його дочка. І він дуже любить мою маму!»
Жінка дістала телефон.
«Набирай його номер. Скажеш, щоб більше не приходив.»
Вона набрала.
«Маріє, що трапилось?»
«Олесю, нам більше не варто бачитися.»
