Ось адаптована історія:
— Оленько, пам’ятаєш, ти сам просив мене казати, якщо почую про чиюсь потребу — таку, що ще навіть не висловлена? Ось якраз такий випадок, — Наталя зупинилася біля дверей чоловікового кабінету, дивлячись на нього з надією.
— Цікаво, Наталко. Розказуй.
— Знаєш, чого мені бракує в усьому цьому онлайн-спілкуванні?.. — вона сіла поруч і тихо додала: — Фільтра доброти. Свого роду «перекладача світла», який перетворював би грубість, хамство і злість на ввічливу та адекватну мову. Щоб, читаючи коментарі чи робочу переписку, не хотілося сховатися під ковдру.
— Наталю, хтось тебе образив?
— Ні, коханий, ніхто конкретно. Але, розумієш, останніми місяцями, коли я читаю соцмережі, форуми, робочі чати, відчуваю, ніби на мене виливають відро злоби, роздратування, агресії. Люди не стримуються. Вони накидаються, насміхаються, принижують. Ніби гальма зникли.
Вона на мить замовкла, опустивши погляд.
— Іноді мені здається, що це в моїй нервовій системі щось не так. Може, я стала надто вразливою? Але з іншого боку — хіба нормально, що ми звикаємо до хамства, як до фону?
Олег зітхнув. Він бачив, як вона щодня читає десятки повідомлень, аналізуючи громадські реакції, працюючи аналітиком у великому агентстві.
— Знаєш, на жаль, найгучніші — ті, хто злі. Їх завжди було небагато, але інтернет для них — зручний інкубатор. Анонімність дає свободу, відсутність відповідальності, залишається лише гола емоція. Але ти права. Світ стає токсичним. І твоя ідея — дуже слушна. Реальна. Розкажи детальніше, як ти це бачиш.
— Я б хотіла, щоб це був додаток чи розширення. Наприклад, ти читаєш коментарі під відео — а вони автоматично перетворюються: не «дурна», а «я не розумію вашої позиції», не «замовкни», а «давай подивимося на це інакше». Уявляєш?
— Почекай, ти пропонуєш не блокувати, а саме перефразовувати?
— Так! Але добровільно. Користувач сам умикає фільтр і сам вирішує, де він діє. Може, для певних сайтів, може, лише в робочих чатах, де важливий конструктив.
— А якщо це працюватиме і в інший бік? Щоб пом’якшувати твої власні повідомлення перед відправкою?
— Це було б ідеально! Адже ми теж не завжди білі та пухнасті. Особливо у стресові дні. Іноді хочеться «вилити» все — а потім читаєш і соромно. А тут — фільтр спрацював, підказав: «можна м’якше», «можна інакше». Навіть запропонував варіанти.
— Звучить як внутрішній психолог із функцією автоцензури. Тільки без заучування.
— Саме так! Головне, щоб усе працювало без зайвої метушні — не треба копіювати текст у додаткові програми. Все на льоту, на одному екрані. Спокій — це теж ресурс, і сьогодні він на вагу золота.
Олег замовк на мить. Він працював у IT і чудово розумів: ідея Наталі може не лише вистрілити, а й змінити саме сприйняття цифрового спілкування.
— Ми обговоримо це із командою. Завтра. Обов’язково. Це не просто геніально — це потрібно. Людям потрібне повітря. Без отрути.
Наталя зітхнула з полегшенням, вперше за день усміхнулася щиро.
— Дякую, Олежу. Чесно. Я вже думала, що з’їжджаю — що мрію про щось неможливе. Але, можливо, добро — це просто те, що ми колись втратили. І саме час повернути.
Олег підвівся, обійняв її і притягнув до себе.
— Все, досить сьогодні негативу. Час увімкнути наш власний фільтр доброти: тиша, обійми, чай і любов. Без умов. Без суперечок. Без фільтрів.
Вона засміялася й сховала обличчя у його плече.
Десь за вікном лунали клавіші: хтось набирав гнівний коментар, хтось сперечався до хрипки. Але в цій кімнаті народжувалася ідея, яка могла змінити хоч маленький, але шматочок світу. І, можливо, зробити його трохи теплішим.
