**ЩОДЕННИК ХАТНЬОГО ГОСПОДАРА**
Був собі колись господар. Звичайний селянин. Небагатий. Хата стара, худоба різна. Дві корови, три кози, три качки. Десяток курей, що несли яйця, та шматок поля. Добрий шматок. Там він сіяв то кукурудзу, то картоплю, а то й біс знає що аби прогодуватись.
Усі ті створіння корови, кози, качки, кури, пес Барсік і дві кішки хотіли їсти. І він сам не відмовлявся перекусити. Так-так.
У сараї стояв старий трактор та всякі прилади для сівби. А худоба його обожнювала свого господаря. А все тому, що він ставився до них, як до родини. Говорив із ними, ділився останнім шматком.
Коли хтось із них хворів, господар забирав його в хату і доглядав, ніби за дитиною. Інші селяни з села сміялися з нього. Казали, що треба здати худобу на мясо тоді буде грошей на нову техніку. Не треба буде годувати стільки рот. Зможе заощадити, і тоді, може, якась жінка на нього зверне увагу. А то хто такого бідолашного візьме?
Але він не засмучувався. Завжди посміхався й відповідав:
Та ні, не можу. Вони ж мені як рідні.
У корчмі, де селяни збиралися по неділях випити по чарці, ці слова сприймали як жарт. Люди пили, грали на більярді, танцювали. Тут була своя капела, яка грала стару добру народну музику. І селяни, селянки, корчмарки усі йшли в пляс.
Ох, як гарно то виглядало! Але наш господар ніколи не танцював. У нього й чобіт нових не було. Купив би справжні шкіряні, як у всіх парубків, але
А одна корчмарка постійно на нього поглядала. Лагідний, спокійний чоловік з добрими очима. Вона кілька разів намагалася витягнути його на танець, але він червонів, ховав ноги в потертих чоботях під стіл і бурмотів:
Вибачте, пані Сьогодні трохи перебрав, голова крутиться.
Та що ж він бреше? сердилася корчмарка. Він же тільки одну чарку випив!
Один із селян їй пояснив:
Він утримує стільки худоби, що ледве годує. Ми йому казали здай на мясо, буде легше.
А він? запитала корчмарка.
А він дурень, відповів селянин. Каже: «Вони ж мені як родина».
Хтось засміявся, потім один із парубків спробував обняти корчмарку. Але у нашому краю корчмарки дівчини круті. Правим хуком він полетів у нокаут, і вся корчма аж тріснула від сміху.
А корчмарка почала дивитися на господаря зовсім інакше. Підкладала йому безкоштовні вареники. Він червонів, соромився й відмовлявся. То незрозуміло було то чи безвідплатна любов, то взаємна, але він вважав себе тягарем.
А тут якраз сівба. Худоба йшла за трактором, ніби підтримуючи свого улюбленця. А пса Барсіка він іноді брав із собою в корчму, ховав під стіл і годував тими варениками. Сам не їв а його годував.
Корчмарка дивилася на це й не знала, чи плюнути на нього й знайти когось кращого, чи розплакатися. Сісти йому на коліна, обняти й спитати: «Чому ти мене не помічаєш? Барсіка годуєш, а мене не поцілуєш?»
Одного вечора господар сидів на лавці у дворі, а вся худоба оточила його. Раптом йому стало погано. Серце схопило. Він охнув, вхопився за груди й упав.
Тваринки збіглися до нього, підняли галас: виск, блеяння, гавкіт Лише Барсік прислухався до серця господаря.
Тихо! гавкнув він. Справа погана. Серце бється все повільніше! Треба бігти по допомогу!
І Барсік помчав до корчми. Бігти було недалеко, але все ж півгодини. У корчмі якраз гуляли, грала музика, усі танцювали. Барсік гавкав, але його не чули.
Раптом двері корчми вилетіли дві корови врилися всередину. Музика стихла. Потім увірвалися кози, качки, кури й кішки. Серед цього хаосу Барсік кричав: «Я ж казав не залишати господаря!»
Люди зрозуміли, що щось сталося. Всі кинулися до машин, завантажили худобу й поїхали. Господаря ще встигли врятувати.
А корчмарка, залишивши роботу, переїхала до нього доглядати за худобою. Вона відвідувала його в лікарні, а він соромився й просив не кидати його «діточок».
Коли він повернувся через місяць, ледве впізнав свою хату. Корчмарка продала свій будинок, зробила ремонт, купила нову техніку. Господар зняв старий капелюх і пробурмотів:
У мене нема таких грошей
Худоба оточила його, а корчмарка несміливо спитала:
А мені можна?
Він обняв її. Вони одружилися. Тепер разом працюють легше ж, коли поряд близька людина.
Звели великий свинарник на сотню поросят. Але фермерша не пускає туди чоловіка:
Іди звідси! Ти ж виростиш їх, а потім випустиш у поле! А мені восени банку треба віддати!
Фермер зітхає й йде до хати. Сідає на лавку, а довкола збираються корови, кози, качки, кури, Барсік і кішки. Він розповідає їм історії, а дружина, повертаючись із свинарникаВін посміхається, гладить свою худобу, а вона, ніби розуміючи, що без них нікуди, тихо кладе йому голови на коліна, і в цю мить він знає справжнє багатство не в грошах, а в цих теплих, вірних серцях.
