Олена зрадила чоловікові лише раз, ще до весілля. Він назвав її товстою, сказавши, що вона не влізе у весільну сукню. Розгнівана, пішла з подругами до клубу у Києві, перепила та прокинулася в незнайомій квартирі поруч із гарним хлопцем з блакитними очима. Сором був нестерпним! Вона не розповіла нічого Миколі, пробачила його образи та навіть сіла на дієту. Кинула пити після того, як дізналася про вагітність.
Донька народилася вчасно чудова дівчинка з блакитними очима, і Микола закохався в неї з першого погляду. Пять років Олена повторювала собі, що все гаразд, що донька успадкувала очі від дідуся. А якщо вона кучерява то що тут такого? Вона намагалася забути того хлопця з кучерями, чиє імя не памятала. Але щось у материнському серці шепотіло: ця дівчинка не від Миколи. Можливо, тому вона терпіла його нічні гулянки, службові відрядження, постійну критику її зовнішності та кулінарії. Для доньки було важливо мати родину: вона обожнювала батька, а хіба бувають чоловіки, які ніколи не зраджують?
Терпи, куди ти подінешся? казала її мати. Ти ж знаєш, що місця нема, бабуся лежить хвора, брат із нареченою вже тут. Де я вас усіх розміщу? Я ж казала: не треба було переписувати хату на свекруху, тепер сидиш у такому становищі!
Олена терпіла. Але це не допомогло одного дня Микола пішов від неї. Сказав, що зустрів іншу, навіть заплакав, обіцяючи завжди бути батьком Маряни, але не міг боротися із почуттями. Його мати, яка, здавалося, дуже любила онуку, після розлучення несолоно кинула:
Зроби тест на батьківство, може, даруєш алімени надарма!
Олену пройняв жах: вона думала, що тільки вона сумнівалася. Виявилося ні.
Ти здуріла? Микола спалахнув. Маряна моя донька, це й сліпий побачить.
Можливо, свекруха була права, бо через рік після розлучення, коли Олена потрапила до лікарні з апендицитом і побачила знайоме обличчя, сумніви розвіялися: перед нею знову були ті самі блакитні очі над медичною маскою.
Вибачте, ми десь зустрічалися? запитав хірург.
Олена відчаяно потрясла головою. Сподівалася, що він не згадає. Але він згадав, бо наступного дня, під час обходу, пожартував:
Сподіваюся, цього разу не втечете так швидко, як тоді.
Олена почервоніла, як буряк, і вирішила виписатися якомога швидше. Та не чекала, що за кілька днів у лікарні Тарас змусить її більше не тікати.
Вона не згадувала йому про доньку. Лише сказала, що має дитину, але не дала й найменшої підказки, що він її батько.
Тарас зрозумів усе в перший же день, коли побачив дівчинку. Нервував, купив ляльку, засипав Олену питаннями, щоб зрозуміти, як правильно поводитися.
Розумієте, почав він, у дитинстві моя мати покохала іншого, але сестра його не прийняла, і врешті він пішов. Не хочу, щоб так сталося з нами. Я хочу бути другим татом для вашої доньки.
Ці слова зруйнували Олену. А коли він побачив Маряну, на мить завмер, а потім збентежено подивився на неї стало ясно: він теж все зрозумів.
«Яка різниця? подумала Олена. Рано чи пізно довелося б йому розповісти».
За уроком із минулого шлюбу, вона чекала звинувачень і криків. Та Тарас, коли вони залишилися наодинці, обняв її й прошепотів: «Який прекрасний див!»
Спершу Маряна добре ставилася до Тараса. Та коли Олена обережно запитала, чи не проти вона, щоб він жив з ними, дівчинка заплакала:
Я думала, тато повернеться! Нехай Тарас живе окремо.
Олена її вмовила, але Тарас дуже засмутився.
Вона моя донька! Ти мусиш їм розповісти!
Микола не витримає. І Маряна теж. Для неї він батько, а для нього вона єдина дитина. Схоже, його нова дружина не може мати дітей. Так його мати мені казала.
Тарас образився, Маряна влаштовувала істерики, а Олена намагалася зберегти мир у цій дивній родині. Вони виробили правила: Олена відводила доньку до батька, уникаючи зустрічей двох чоловіків, не залишала Маряну наодинці з Тарасом інакше вони сварилися, навіть на 8 Березня підготувала листівки, щоб донька не сказала чогось, що змусить Тараса розкрити правду.
А потім Олена знову завагітніла. І злякалася. Боялася, що друга дитина буде схожа на Маряну, як дві краплі води, і Микола все зрозуміє; боялася, що донька почне ревнувати; боялася, що Тарас скористається її відсутністю в пологовому і розповість правду.
Домовилися, що її мати залишиться з Маряною. Та погодилася, хоча вже виховувала двох онуків. Та сталося непередбачене: за день до пологів мати потрапила до лікарні з жовчнокамяною хворобою. Вітчим відмовився брати ще одну дитину, а брат із дружиною працювали цілий день. Олена виріОлена взяла глибокий вдих, стиснула руку Тараса і вимовила: «Пора нам усім бути чесними сьогодні ми розповімо Марянці правду.»
