– Оленко, скоро будеш? Зараз прийдуть Катерина з Тарасом, – нетерпляче промовив Олег, заглядаючи у спальню.
– Хвилиночку, – відповіла Олена, не відводячи погляду від дзеркала у шафі.
Вона провела помадою по губах, струсила головою, трохи збивши ідеальну зачіску, поправила комір сукні й тільки тоді обернулася до чоловіка.
– Готова, – посміхнулася вона йому.
– Ого! Яка ж ти в мене гарна, – Олег підійшов і притягнув Олену до себе.
– Обережно, помада, – Олена відхилила голову від його грудей, глянула на чоловіка ніжно, трохи лукаво.
– Лено… – почав Олег різко зниженим голосом, але в цей момент у двері подзвонили. – Ну ось, – розчаровано розпняв обійми, зітхнув і піш відчиняти.
Олена востаннє глянула у дзеркало, підтягла сукню й пішла за Олегом.
У передпокої вже жартував Тарас із великим букетом троянд. Поруч стояла його дружина Катерина з подарунковим пакетом у руці.
– Де ж именинниця? Чому не зустрічає гостей? – гомонів Тарас, шурша обгорткою букета. Він побачив Олену й зробив крок назустріч. – Ну, нарешті. Оленко, ти, як завжди, чарівна. Олеже, дивись, заберу. Лено, дай поцілую. – Тарас голосно чмокнув її у щоку й тоді вручив букет. – Бажаю тобі…
– Та годі, роздягайся, а тости на стіл залиш, – втрутився Олег.
– Олежу, тапочки дай, я букет поставлю, – сказала Олена й пішла на кухню.
У квартирі одразу стало тісно й галасливо. Тарас тер руки перед накритим посеред кімнати столом.
– Оленко, ти чародійка. Який стіл! Зараз слиною захлинуся, – стогнав Тарас.
– Трохи потерпи, – сказала Олена, заносячи у кімнату вазу з трояндами. Поставила букет на столик біля вікна.
– Шут, – ледве чутно промовила Катерина, відводячи очі.
Олена підійшла й поклала руку їй на плече, ніби хотіла заспокоїти. У цю мить знову подзвонили у двері, і Олена пішла зустрічати нових гостей.
– Це Софія, а це моя сестра Олена, – представив Максим дівчат і простягнув Олені букет.
– Дуже приємно, – посміхнулася Олена. Софія ледь помітно кивнула. – Вибач, тапочок більше немає.
– Нічого, я Софії свої віддам, – сказав Максим.
Олена здивовано глянула на брата. Її погляд говорив: «Що між вами спільного?»
– Запрошуй до столу, сестричко, – сказав Максим, не помічаючи її виразу.
Увійшли у кімнату.
– Мого брата всі знають, а це Софія, його нова дівчина, – представила Олена. – Далі сам, прошепотіла вона братові й пішла з букетом на кухню.
Ще однієї вази у них з Олегом не знайшлося, Олена поставила букет у літрову банку й залишила на кухонному столі.
Коли вона повернулася, гости вже розсілися. Олег вказав їй на стілець на чолі столу. Олена сіла й із подивом помітила, що Тарас із Катериною сидять окремо, по різні боки.
Олег уже розливав чоловікам горілку, а жінкам – вино. Софія сиділа прямо, холодна й байдужа до всього. Максим поклав їй у тарілку салат. Вона, здавалося, навіть не помітила.
«Оце так… Від неї прямо морозом віє. Були в брата дівчата, але живі, а ця – ніби стовп проковтнула…» Думки Олени перервав Олег. Він піднявся з келихом у руці й промовив тост, ніжно дивлячись на дружину.
Усі затихли. Потім дзенькнули келихи, застукотіли виделки…
Олена оглянула присутніх. Тарас шумно їв, розхвалюючи страву й поглядаючи на Катерину. Та дивилася у тарілку, ігноруючи його. Софія повільно жувала, не піднімаючи очей. Максим щось шепотів їй на вухо. Олег стежив, щоб у всіх було налито. «Бачиш, усе гаразд, а ти хвилювалася…» – казав його погляд.
Олена розслабилася. Коли гости трохи наїлися й випили, Олег приніс із спальні бандуру. Кілька хвилин настроював, а потім заспівав: «Ти ж мене підманула…» Голос у нього був приємний, спів гармонійний. І всі розуміли, що він співає для дружини.
Олена слухала, потім підхопила. У них добре виходило. Пісня закінчилася, і хтось запропонував ще. Олег заграв відому пісню «Червона рута».
Посеред пісні Катерина встала зі столу й вийшла на кухню, примкнувши за собою двері.
– Гарно співаєш, Олеже. За це варто випити, – сказав Тарас, коли пісня закінчилася.
– Я за гарячим, – прошепотіла Олена чоловікові й теж пішла на кухню.
Катерина стояла біля відкритого вікна й курила.
– Що трапилося? – запитала Олена, підійшовши.
Катерина випустила струменчик диму у вікно. Сигарета у тонких пальцях тремтіла. Попіл впав на підвіконня. Вона змахнула долонею, але лише розмазала.
– Тобі ж подобалося, як Олег співає. Чому пішла? – знову запитала Олена.
– Мені й зараз подобається, – відповіла Катерина й оглянулася, чи двері закЧерез рік Олена народила довгоочікувану донечку, а Тарас, тепер уже Феофан, продовжував молитися за всіх і вірити, що найголовніше – це віра, яка здатна зцілити навіть найглибші рани.
