Дякую, мамо, за подарунок
Сашко вийшла з хати і задихалася від краєвиду. За ніч сніг укрив землю. Пухнасті пластівці тихо падали на жовте листя, що дивом втрималося на деревах, на асфальт і припарковані авто.
Вона простягла долоню. Кілька сніжинок впали й одразу розтали. Сашко зробила крок, прислухалася до легкого хрусту під ногами — нагадування, що близиться Новий Рік із запахом мандаринів, ялинкою в блискучих іграшках і, звичайно, з очікуванням дива.
У магазині вона взяла мандарини, молоко й цукерки. Вже стояла біля каси, коли подзвонила мати.
— Сашко, приїдеш сьогодні?
— Так, мам. Щось сталося?
— Ні. Треба тебе з кимось познайомити. Приїжджай на обід. — У голосі матері Сашко вловила хвилювання.
— Знову знайомитимеш із якимось «маминим синочком»? — зітхнула вона.
— Це сюрприз. Побачиш, — загадково сказала мати й перервала дзвінок.
Цікаво. Сашко давно не чула від неї такого тону. Після того, як пішов Олег, вона прибігла до матері, ридаючи. Та спочатку втішала, але все зіпсувала словами: «Я ж казала». Правда, так і було. Але від цього не легшало. Вони посварилися, і тепер Сашко лише дзвонила, намагаючись пережити біль сама.
Від каси вона повернулася, взяла невеликий торт. Неприємно приходити з порожніми руками.
Дома вона гадала, який сюрприз готує мати. На всяк випадок вимила волосся, підкрутила кінчики, підвела вії, вдягла сіру спідницю та світло-персикову блузу. Посміхнулася відбиттю у дзеркалі. Яким би не був сюрприз, вона зустріне його у гарному настрої.
«Олег ще пошкодує», — подумала Сашко, натягуючи чоботи.
Мати відчинила двері, і Сашко завмерла. Очі матері сяяли, на щоках граДвері відчинилися, і Сашко побачила матір — очі сяяли радістю, а нова зачіска робила її молодшою на десять років.
