Дядьку, а може ви стаHете моїм батьк0м? — Оленка дивилась на мене очима повних надії. І я не зміг відмовити цій маленькій дівчинці, адже встиг сильно прив’язатись до неї.

Скільки пам’ятаю себе — завжди дружив з Уляною, її сім’я мешкала у сусідньому будинку. Після того як Hе стало обох батьків подругу забрали у cиp0тинeць. Лише у той момент я усвідомив, що весь цей час моє серце належало цій дівчині. Проте признаватись у своїх почуттях при наступній нашій зустрічі було вже запізно.

З Уляною ми були друзями ще з раннього дитинства, жили в одному дворі, а тому весь час проводили разом. Сім’я у подруги не була зразковою, батько був алкоголіком і помер від цирозу печінки. Мама цілий день пропадала на роботі, а після влаштовувала особисте життя, тому вихованням Уляни ніхто не займався. Звісно ж, однолітки неодноразово чули від батьків, що Уляна з неблагополучної сім’ї й тому ніколи не втрачали можливості покепкувати з дівчини, а іноді справа доходила і до кулаків. Як справжній друг, я не міг залишити Уляну в біді й щодня проводжав та зустрічав її зі школи. Природа наділила мене міцною статурою і я з легкістю міг захистити юну подругу від кривдників.

Одного ранку я прочекав біля будинку Уляни щонайменше пів години, проте вона так і не прийшла. Я дуже здивувався, подруга ніколи без причини не пропускала школу і завжди телефонувала мені, щоб попередити. Після уроків я першим же ділом хотів зайти до Уляни, але двері її квартири так ніхто і не відчинив. Вдома мама розповіла мені, що тітка Світлана загинула в ДТП і Уляну забрали у сиротинець. Я мав надію, що знайдуть рідних Уляни, які оформлять опікунство над нею і незабаром дівчина повернеться, адже у спадок їй залишилась квартира.

Після закінчення школи я цілий рік пропрацював у рідному місті й чекав на Уляну, але вона так і не з’являлась. У той момент, коли подругу забрали у дитячий будинок, я зрозумів, що всі ці роки був закоханий у неї. Згодом я поїхав навчатись у Львів, а після повернення помітив, що у вікні її квартири горить світло. Я дуже зрадів і відразу ж побіг до неї.

Коли двері відчинились, на порозі стояла вагітна Уляна. Було схоже, що подруга мене не впізнала, а я не міг відвести від неї очей і тому не відразу помітив маленьку дівчинку, що стояла біля неї. Не встиг я й слова сказати, як до дверей підійшов чоловік на підпитку і власним тоном приказав доньці піти в кімнату і більше сьогодні не попадатись йому на очі, бо їй же гірше буде, а тоді звернувся до мене: «Ти хто такий і що хочеш від моєї дружини?» Поки я приходив у себе від такого повороту подій, Уляна вже поспішила його заспокоїти, що я просто помилився квартирою і зачинила двері прямо перед моїм носом. Тут я усвідомив, що зізнаватись у своїх почуттях вже запізно.

Мені було нестерпно кожен день бачити Уляну поруч з іншим чоловіком, тому я повернувся до Львова, де знайшов собі роботу. Я навіть намагався почати нові стосунки, але всі мої думки займала лише колишня подруга. Згодом на той світ відправився мій батько і я був змушений повернутись у рідне місто, щоб доглядати хвору матір.

Одного дня у наші двері хтось постукав, а коли я відчинив, то зовсім не очікував побачити на порозі доньку Уляни:

Дядьку, допоможіть нам колиску для братика скласти! Мама сказала, що ви нам не відмовите!

— Звичайно, сонечко! А тато хіба не вдома?

— Ні, мама каже, що тато тепер буде жити з іншою тіткою.

— Ну що ж, тоді ходімо! Твоя мама нас вже, мабуть, зачекалась!

Я взяв свій набір інструментів і ми з маленькою Оленкою пішли до них. Я допоміг Уляні зібрати ліжечко, а потім ми ще довго розмовляли про все на світі. З того часу ми почали зустрічатись щодня і я навіть подружився з її донькою. Через місяць Уляну поклали у лікарню на збереження, а Оленка залишилась зі мною.

Я розумів, що дівчинці, мабуть, не вистачало часу проведеного з батьком, а тому доклав усіх зусиль, щоб хоч трохи замінити їй його. Ми ходили у парк розваг, у кафе та кіно і звісно ж кожного дня провідували Уляну. Одного разу, коли ми вийшли з лікарні, Оленка задала мені неочікуване запитання:

Дядьку, а може ви станете моїм батьком? — Оленка дивилась на мене очима повних надії. І я не зміг відмовити цій маленькій дівчинці, адже встиг сильно прив’язатись до неї.

Незабаром Уляна народила здорового синочка і через три місяці ми одружились.

Пройшло вже майже 15 років, а ми з Уляною й досі частенько згадуємо цю історію. Тепер у мене найкраща дружина та троє дітей, яких я обожнюю. Про більше щастя я й мріяти не міг!

Оцініть статтю
Джерело
Дядьку, а може ви стаHете моїм батьк0м? — Оленка дивилась на мене очима повних надії. І я не зміг відмовити цій маленькій дівчинці, адже встиг сильно прив’язатись до неї.