ДВІ СЕСТРИ… Жили собі дві сестри. Старша Марта, вродлива, заможна, успішна. Молодша Соломія, слаба на випивку, ще й біда з нею. Про красу й говорити вже не було змісту: тридцять два роки, а Соломія більше схожа на знесилену стареньку худорлява, лице синюшне, набрякле так, що й очей не видно, волосся скуйовджене, тьмяне, давно мила й гребінця не бачило.
Марта докладала всіх сил і грошей, аби витягнути сестру з болота алкоголізму: водила її й до дорогих лікарів, і до бабусі-знахарки все марно. Навіть придбала їй маленьку затишну квартиру у Львові, але записала на себе, щоб Соломія не виміняла на пляшку. Через пів року від квартири лишився лише брудний матрац, на якому й лежала Соломія, коли Марта зайшла попрощатися перед виїздом на постійне місце проживання за кордон. Соломія вже й говорити не могла, сил вистачило хіба що ледь відкрити очі та крізь щілини опухлих повік побачити нечітку постать перед брудним, давно немитим вікном.
Навколо порожні пляшки, принесені сусідськими пяничками в обмін на зайві копійки. Марті не стало серця кинути сестру помирати совість замучить. Вирішила, що мусить для власного спокою повезти Соломію до тітки в село на Полтавщині. Майже не спілкувались із тіткою Катериною знали тільки, що у покійної мами була сестра, яка ще в дитинстві приїжджала з дому з калачами, медом, варенням, сушеними грибами з села Вербове.
Марія пригадала лише назву села. Подумала: на мамині похорони не кликали мабуть, тітка ще жива. Домовилася з колегою, загорнули Соломію у ковдру, поклали на заднє сидіння машини й поїхали до Вербового. Село малесеньке, чотири хатки шукай не шукай, а знайдеш. Соломію в ковдрі занесли на ліжко тітки Катерини. Марта залишила на столі кілька пятитисячних гривень та сказала: помирає, а мені треба їхати, тітко Катю. Гроші на похорон може, приїду колись, щоб мати змогу могилу знайти. Тітці віддала й ключ від львівської квартири. А кому ще?
Від чаю відмовилась і поїхала
Тітка Катерина, шістдесятидевятирічна, міцна, ще моторна, самотня жінка, розгорнула Соломію, переконалася, що ще дихає, і пішла розпалювати грубку й ставити воду на чай. Поки вода нагрівалася, дістала сушені трави з полотняних мішечків, насипала ягід калини, настояла усе з медом настояний напій до краю щільно закрила. Три дні поїла Соломію цими настоями з медом, майже силоміць, ложечкою кожні пів години й навіть уночі. На четвертий день додала козине молоко в її господарстві коза Яринка, її молоко густе й духмяне. Також ложечкою годувала.
Згодом в раціон додала овочевий відвар і курячий бульйон курей тримала сама, всього пять, але не пожаліла двох на бульйон для племінниці. Лише через місяць Соломія змогла самостійно сісти на ліжку. Тітка Катерина стала відвозити її на санчатах у сільську баню (аж настала зима), замотавши у пухову хустку та ковдру. У бані теж заварювала трави і мила Соломію настоями. Потім розчісувала їй волосся а від нього пахло луговими квітами й літом.
Одинока Катерина віддала племінниці всю свою невитрачену ніжність і турботу. Так, чайною ложечкою вливаючи напій та краплини власної душі, вона повернула Соломію до життя. Дорогі лікарі і знахарки не змогли а тітчина любов змогла. Соломія вижила. Стійкою зробив її досхочу духмяний напій із лугових трав, козине молоко Яринки, свіжі сніданки з яєць прямо з-під курки. Волосся стало густе та блискуче, на щоках зявився румянець, і виявилося, що Соломія справжня красуня з блакитними очима.
Почала допомагати тітці по господарству: доїла Яринку, щоранку збирала яйця. Готували прості страви, майже все з власної грядки. Соломія, повернувшись з того світу, не хотіла згадувати минуле натомість їй подобалося нове життя. Вона бачила, як сходить сонце, як білі хмарки пливуть понад селом, як розцвітає весна. Біля річечки неподалік зявилася качка з каченятами, і Соломія часто носила їм хліб. А ще в неї відкрився талант: тітка Катерина навчила її вязати гачком. Спершу Соломія вязала серветки, потім разом з тіткою поїхали до міста, накупили різнобарвної пряжі, і Соломія почала вязати великі шаликові хустки з неймовірними візерунками.
Замовлень посипалося багато шаликів такої краси ще ніхто не бачив. Соломія заробляти почала добре. Через три роки вона, вже справжня красуня, перевезла улюблену тітку з глухого Вербового до спокійного містечка на березі Чорного моря, де доклавши тетчині заощадження до своїх за продаж ексклюзивних шаликів, купила їм маленький затишний будиночок із садком.
Щоранку коза Яринка, яку доставили спеціальним бусиком, ніжно жує яблуко, зірване з низької гілки, і вдивляється в далечінь синього моря, де купаються дві найдорожчі у світі жінки.
А знаєте, що найцікавіше? Ця історія справжня.
