Того ранку я спішив до аеропорту. Точніше я вже дуже запізнювався, адже до відкриття реєстрації на рейс залишалися лічені хвилини. А там посадка і відліт.
Так як вільних таксі не було, через дощову погоду, — я вирішив добиратися тролейбусом. Від мого дому до аеропорту близько шести зупинок. Наче недалеко, подумав я.
На зупинці зі мною зайшли дві жінки. На вигляд їм було біля п’ятдесяти років. Одна виглядала молодшою і добрішою, а друга хоч мала кращі риси обличчя – виглядала дуже противною та зл0ю. До того ж перша з них посміхалася, а друга щось собі бурмотіла під носа і демонструвала свою обуреність.
Виявилося, що тієї жінки, яка мені більше сподобалася – дочка вийшла заміж і зять жив з ними. А тій не добрій, схожій на шапокляк – не подобалося, що в домі її сестри живе чужий чоловік.
От вона і тріпала нерви і висловлювала своє «фе» іншій сестрі. Так тривало три зупинки. Якийсь чоловік, який уже не міг цього слухати дав їм зауваження, що вони знаходяться у громадському транспорті і порушують загальний порядок, до того ж нікому не цікаво що коїться у них вдома.
А та злюка в секунду налетіла у відповідь на цього чоловіка. Почала його обзивати і сильно махати руками.
І знаєте, я б тому чоловіку поставив пам’ятник. Він чемно піднявся з свого сидіння і підняв ту засушену від злості дамочку і поволік до виходу. Як тільки двері тролейбуса відчинилися – він її виштовхав на вулицю зі словами: «Щасливої дороги!».
Весь тролейбус аплодував цьому сміливому чоловіку. А сестра цієї жінки мовчала і тихенько посміхалася. Було видно, що їй також набридла така бесіда і супутниця.
Наступна зупинка була – «Ринок» і ця добра і мила жінка вийшла. Тобто її сестрі було йти пішки не далеко.
А моя зупинка була через одну. Я мав гарний настрій і вже перестав хвилюватися, що можу запізнитися на свій рейс.
За кілька хвилин я був вже на порозі аеропорту і швидко, без черг пройшов паспортний контроль і направився до свого літака. Посмішка з мого обличчя не сходила, а в голові крутилася ця фраза «Щасливої дороги» і золоті коронки того чоловіка.
