Маріанна відімкнула двері, затягла у хату важку сумку, перевела дух. І одразу з кімнати почуло:
— Марі, нарешті! Що смачненького принесла? І взагалі, де ти пропадала? Я тут уже з голоду зів’яну!
Настрій, і без того нерадісний, згорнувся у неприємний колючий клубок. Зрозуміло — Тарас знову цілий день розвалювався на дивані перед телевізором або в комп’ютері «в танчики» грав. Підлога, як була брудною, так і лишилася. І навіть білизну в пральку закласти не спромігся. А ось вона, бачте, запізнилася — і «дитина» голодна! А гроші — вони ж, звісно, самі в шафці народжуються!
Важко ступаючи, Маріанна пройшла у кухню, розклала продукти й, не перевдягаючись, кинулася готувати вечерю — їй самій теж їсти хотілося! Недоволення своє вона вилила на ні в чому не винуваті каструлі й сковороди.
Тарас на дивані слухав-слухав, як вона лютіше брязкала посудом, але потім не витримав — шум заглушував навіть телевізор. Зі скрипом він підвівся і пішов «налагоджувати тишу».
— Марі, ну чого ти гуркочеш, як у ковальні? Я ж навіть новин не чую!
Маріанна гупнула на стіл тарілку:
— Їж і сиди! Як хочу, так і гуркочу! А ти, ледачий, у ковальні й носа ніколи не показував!
Тарас насупився, але сів і взявся за картоплю з м’ясом. Маріанна продовжувала щось брязкати, навіть за стіл не сіла — їла стоячи. Питання дружини застало його зненацька — він був у своїх думках.
— Поки ти тут диван продавлював, білизну в пральку хоча б заклав?
Він розвів руками:
— Марі, яку ще білизну? Ти жартуєш? Прання — це жіноча справа, а я чоловік, я в цьому нічого не тямлю й тямити не повинен! Я ж закину, а ти потім знову кричатимеш, що я синтетику зварив або пуховик на режимі для кросівок пра!
— З тебе чоловік, як з мене королева Єлизавета! І, звісно, за все життя ти не мав жодної нагоди опанувати хоча б ази пральки! — гаркнула Маріанна.
Тарас образився по-справжньому.
— Марі, це вже занадто! Ти зайві слова собі дозволяєш! Звісно, я розумію, що тобі не подобається, що я зараз без роботи. Але це ж тимчасово! Я не можу йти куди попало, де треба пахати, як кінь, а платять — копійки! І до того ж, чоловік має знайти себе у справі! Це ж не за день! А ти мене й так мало що не у віник писати збираєшся! За що?
З почуттям самозбереження у Тараса сьогодні щось було не так. Інакше б він завідомо помітив недобре. Надто вже підозріло раптом замовкла Маріанна. Але він не відчув небезпеки, і його понесло далі.
— Ти ж жінка, Марі! Ти маєш бути ніжною та турботливою! А ти постійно галасуєш і гуркотиш, як слюсар Прокіп! Хіба не можна ходити тихенько й класти речі акуратно?
Маріанна коротко фукнула, але Тарас продовжував бути сліпим. Він доїв, поклав тарілку в мийку й почав ходити по кухні, немов Ілліч по Смольному.
— І до того ж, Марі, тобі варто б показувати мені хоч трохи поваги! Я ж твій чоловік, мені це, так би мовити, за законом належить! Ось глянь на Оленку! Як вона свого Дмитра пестує — пилинки здуває! І живуть вони, як голуб з голубкою — ніколи ні крику, ні галасу. Ось як треба! Чому я маю тебе таким простим речам навчати?
Тарас зробив черговий розворот біля вікна і тільки тоді відчув щось недобре. Маріанна примружилася, як кішка на мишу, а в її правій руці спокійно лежала ручка сковороди. Чавунної. Вагою під п’ять кіло. А Маріанна жінка міцна — вона легко нею керувала…
— Оленка… З Дмитром, — прошипіла вона.
Оленку й Дмитра у їхньому будинку всі знали. Молода пара отримала квартиру від родичів у подарунок на весілля — збирали всією родиною.
— Оленка, — повторила Маріанна, і Тарас завмер. — Знаєш, дорогий, ти маєш рацію. Вона добра дружина. Але дещо ти забув. А саме — про Дмитра.
Тарас підняв брови.
— Бачиш, Тарасенку, Дмитро вранці біжить на будмайданчик, потім до брата в магазин, мішки розвантажує, а у вихідні ще й за прилавком стоїть. І себе він, чомусь, не шукає, а якщо й шукає, то лише у вільний від роботи час! І Оленці то сережки купить, то сукню — вона постійно хизується. Тому, звісно, їй і варто коло нього витанцьовувати — вона ж за ним, як за кам’яною стіною! У неї голова не болить, як вони житимуть — у Дмитра вона болить. А Оленка собі вдома сидить та Дмитра обхаВитягнувши з шухляди фартух, Тарас мовчки підійшов до мийки, а Маріанна, сховавши посмішку, пішла готувати вечерю, знаючи, що з цього дня багато чому доведеться навчатися її «колишньому падишаху».
