Два тижні, щоб зібрати манатки й знайти нову квартиру. Доньки в образі
Олеся рано залишилася без чоловіка. Виростила двох доньок сама, не зронивши жодної сльозинки на публіку й не поскаржившись сусідам ні разу. Доньки не лише підросли, а й отримали ґречну освіту і все завдяки маминим неймовірним зусиллям. Олеся працювала на дві роботи, аби на навчання дітям вистачило, і ще й на пампушки лишалося.
І що ж ви думаєте? Дуже скоро старша донька, Катерина, привела додому хлопця й без зайвих реверансів заявила: Оце мій майбутній чоловік, та от десь би жити… Через трохи зявилась онучка, і довелося молодій родині віддати окрему кімнату, а Олеся перебралася спати до молодшої Ганни.
Спершу вона вважала, що це тимчасово от влаштуються, зберуть на власну хату й усе знову стане на свої місця. Але де там! Донька з зятем настрою не показували навіщо, якщо дах над головою впав просто з неба, їжа в холодильнику сама розмножується? До речі, і годувала їх всіх також мама.
Про «дякую» залишилося лише мріяти. Натомість сварки щоранку: Ганна обурюється, чому вона повинна чистити туалет після зятя, Катерина нарікає, мовляв, мала дитинка, коло неї й секунди вільної немає Зять із компютером практично зрісся й відбивається: Виносити сміття та мити посуд то не чоловіча справа! Атмосфера в квартирі стала такою теплою, що Олеся воліла б ночувати на лавці в парку, ніж дома.
Якось мати делікатно натякнула Катерині, що сімї з дітьми непогано б уже переїхати на орендоване житло. У відповідь почула: Мамо, ми ж на перший внесок під іпотеку збираємо! Та звідки візьмемо ті гроші? І залишилися
Апогей мильної опери настав, коли Ганна привела додому хлопця. Мамо, от він з Запоріжжя, де йому жити? Залишиться у нас. Олеся спитала: А де він спати буде, у мисці для борщу? Ганна без моргання відповіла, що кухня невдало, але якби мама перебралась у кухню сама, то зала звільнилася б
Тут Олесю чисто по-українському прорвало. Сидить, думає: Та нікого ж моє слово не цікавить! Ще трохи і оформлять документи, відправлять мене до якогось будинку для людей з багажем
Ультиматум був простий: Два тижні! За цей час шукаєте собі дах над головою, а речі дуже чемно пакуєте! Образилися доньки, пригрозили, що й онуків бачити не дасть. А ще сказали на старість сидітиме одна, горіхи лускатиме на балкончику. Але Олеся не здригнулася. Якщо вже так має бути, то хай так і буде! Самостійності в цьому світі ще ніхто не відміняв.
Тепер наближається її 50-річчя. От же й не знає, чи прийдуть її діти хоч з Вітаємо та пиріжками. Як вважаєш, чи правильно все Олеся зробила, виставивши рідних дівчат за двері? Ти б на її місці як вчинила?
