Я два місяці запрошував 56-річну пані на вечері. Але тільки-но покликав її до себе все стало на свої місця
Пять років тому я спокійно розлучився і цілком звик до свого холостяцького режиму. Але останнім часом почав помічати: повертаєшся одного в порожню квартиру і якось вже аж занадто тихо і тоскно.
Мені 56, здоровя ніби ще тримається, сили теж ще в наявності. Зареєструвався на сайті знайомств сподівався врешті знайти людину для спільного життя. І що ви думаєте? Через кілька днів листування мені справді пощастило зустрів цікаву жінку.
В анкеті було написано скромно:
«Оксана, 56 років, вдова. Шукаю порядного чоловіка для серйозних стосунків».
На фото цією самою Оксаною виявилась приємна жінка без понтів і з дуже добрими очима. Ми швидко переключилися на живе спілкування. З перших рядків я пояснив: мені не потрібна переписка двох пенсіонерів до кінця життя, хочу реальної партнерки разом по побуту, у відпустку зїздити. Оксана погодилась, і вже на вихідних ми спланували зустріч у центрі Києва.
Перше побачення вийшло на славу. Довго гуляли Хрещатиком, погода клас, як на замовлення. Оксана жваво розповідала про свою роботу та про онуків, а я кивав і ловив себе на думці, що приємно слухати, коли людина не тарабанить без зупинки. Потім запросив її до кавярні, розрахувався я ну а хто ж іще, якщо кличе чоловік, навіть у наш час? Хоч порядок має бути.
Понеслась класика: цукерки букети, кіно театри. Я вже і не шкодував грошей а якщо порахувати, то за два місяці таких побачень набігає немало гривень, від самого спогаду в гаманці щось здригається.
Щопятниці та щосуботи культурна програма: то на виставку бурштинів, то на концерт «Океану Ельзи», то на прогулянку затишним парком із ситним обідом у заміському ресторані. Хотів показати себе справжнім українським джентльменом, потроху здавалось, ми зближаємося. Вона мило хапалася під руку на вулиці і казала:
Грицю, з тобою так цікаво! Ти справжній пан!
Ну звісно, самолюбство моє тануло, як морозиво у спеку.
Тривожні дзвіночки глядача у кіно
Тепер, аналізуючи, розумію: по поведінці все було ясно.
По-перше, Оксана жодного разу не покликала до себе додому ні на каву, ні, бодай, подивитись колекцію кактусів. Завжди знаходилася причина: то у неї, бач, не прибрано, то онучка залишилась, то після роботи втомлена так, що в голову лізуть лише мрії про диван. Я спершу думав, що жінка просто соромязлива не звикла вже до чоловічої присутності вдома. Не наполягав, терпляче чекав.
По-друге, дивно ж вона говорила про вік. Як тільки мова йшла про розваги молода, хоч до клубу! Їде куди завгодно, в аквапарк хоч завтра. Але варто було натякнути на щось ближче, ніж святкове змагання зникає молода пані, зявляється строга бабуся.
Один раз у кіно я, обережно, поклав долоню їй на коліно (нічого непристойного). Оксана одразу її прибрала і суворо буркнула:
Грицю, тут люди навкруги!
Оксано, та в залі півпорожньо, і взагалі темно.
Мені байдуже. Це ж якось непристойно. Ми ж не школярі…
Вирішив, що таке вже у неї виховання. Ну нехай, треба поважати. Але зявився внутрішній неспокій: немов ніяких дорослих стосунків і не передбачається. Чесно, нам не по шістнадцять, років залишилось не так багато, щоб вдавати з себе Мальвіну і Пєро.
Ну і про здоровя у неї ціла енциклопедія болячок! За вечерею улюблені теми: як болить спина, який тиск був у понеділок, а які українські пігулки краще за імпортні. Я співчутливо слухав, радив лікарів, навіть пропонував зїздити на обслідування. Але тільки-но я згадав, що двічі на тиждень хожу в басейн, щоб залишатись у формі, як Оксана патетично скривилась і сказала:
Та нащо тобі ті фізкультури? Ще серце посадиш! У нашому віці треба лежати з книжкою на дивані або сапати грядки на дачі, а не плавати в хлорці.
Аж ніяк не хотілося ставати диванним призером зі змагань із читання.
Момент істини і лекція з соромязливості
Учора я остаточно вирішив: досить ходити колами! Два місяці вистачить, щоб зрозуміти, чи воно твоє, чи ні.
В цей вечір ми відпочивали у грузинському ресторані на Подолі: хінкалі, добрий грузинський напій, сміх і жарти. Все як у кращих фільмах про життя киян без біганини і без нервів. Після вечері я запропонував продовжити знайомство у мене приємна музика, чай.
У машині був затишок: на дворі мжичка, всередині тепло і трохи пахне кавою. Взяти Оксану за руку вже вдалось, вона не втекла. Думаю, час трішки відверто поговорити.
Оксано, може поїдеш до мене? Посидимо, чай поп’ємо, послухаємо гарну музику…
Вона враз напружилась, від усмішки нічого не залишилось, на обличчі бетон.
Грицю, ти що маєш на увазі?
Маю на увазі те, що і кажу. Ти мені до вподоби. Обоє вільні, знайомі вже два місяці не думати ж тільки про театр та погоду у Вінниці.
У цю мить вона перетворилась на академіка моралі й доброчесності. Майже лекція:
А ти розумієш, як це виглядає?! Це для молоді і «продовження роду». А для чого нам? Ти уяви, як ми будемо виглядати без одягу! Тут складочка, там живіт… гидота! В нашому віці важить лише духовна близькість і підтримка. А ти про примітивне…
Я мало не впав із сидіння. То виходить, якщо здоровий чоловік після серйозних залицянь хоче стосунків він одразу хам і несмак?
Оксано, та ну! Я ходжу у спортзал, ти гарна жінка, чого закопувати себе заживо? У нас же ще життя попереду!
Це загальноприйнято! відрізала вона. Порядна українка у моєму віці дивиться за онуками та садить кріп на городі. Мені соромно буде перед дітьми, якщо заведу чоловіка «для таких справ».
От тут уже й мене прорвало:
Так ти ж чоловіка для життя так і не шукаєш! Два місяці обіди за мій рахунок, поїздки на моїй машині, театри… це все нормально. А як тільки до справжньої близькості все, стоп-кадр!
Оксана почервоніла, але не від сорому від злості.
То ти думаєш, що маю одразу падати в обійми за сертифікат із ресторану?
Не перекручуй, спокійно відповів я, хоча всередині кипіло. Я залицявся до тебе красиво, а це звичайно має передбачати розвиток відносин. Я ж не шукав «подружку з гаманцем і транспортом».
Вона вискочила з машини, грюкнула дверима, і з гордо піднятою головою пішла у свій підїзд. Не побіг за нею і так все ясно. Я залишився з почуттям образи на самого себе.
Люблю книжки, розмови про історію та «Старий Львів із середини». Але я ще живий чоловік, маю свої бажання, і не збираюся вписуватись у чужі замуровані стандарти про складки й вік.
Видалив її номер і свою анкету на сайті знайомств. Треба переварити цей гумор українських побачень 56+.
Тепер буду питати про близькість уже на першому побаченні! Почую чергову історію про «старість», «парасольки й онуків» розділяємо рахунок навпіл і кожен собі.
А як ви вважаєте? Я неправий, якщо в 56 пропоную близькість? Чи це справді злочин? І навіщо такі пані взагалі шукають стосунків, якщо для них життя цікаве лише у городі й на кухні?
