Дружина зібрала речі й зникла в невідомому напрямку
Та досить вже грати з себе святу. Все налагодиться. Жінки вони ж відходливі: покричить і заспокоїться. Головне мета досягнута. Маємо сина, рід далі йде.
Катерина мовчала.
Іване, Катерина нахилилася вперед і прошепотіла, тиждень тому ти сказав мені, що «подбав» про вагітність Марічки. Що це означає?
Іван відклав вилку, відкинувшись до спинки стільця.
Те й означає. Пять років голову мені морочила: «Не готова», «робота», «давай потім».
А «потім» коли? Мені вже тридцять два, Катю. Хотів сина, як усі щоб сімя.
Ну от і… подав їй інші таблетки.
Катерина остовпіла.
Ти їй це сказав? Коли?
В той день, як вона пішла, буркнув Іван. Почала кричати. Я й кажу: звикай, дорогенька, ти ж цього хотіла, а я трохи допоміг.
Думав, охолоне, зрозуміє, що варіантів нема. А вона… дурна якась. Схопила сумку і пропала.
***
На кухонному столі, поряд із горами немитих пляшечок, лежав забутий гребінець брата.
Катерина поглядала на цю дрібницю і відчувала, як у грудях наростає роздратування. Ну чому завжди такий безлад?!
Малюк у ліжечку в сусідній кімнаті нарешті втихомирився, але від тиші було не легше ще година-друга, і все спочатку!
Катерина підтягнула халат, поставила чайник. Ще місяць тому вони забирали Марічку з пологового. Тоді Іван світився від щастя, бігав з квітами, перед медсестрами розпливався в усмішках, а Марічка…
Вона виглядала так, ніби її не додому везли, а на шибеницю.
Катерина тоді подумала втому, перші пологи, гормони… Але треба було би уже тоді насторожитися.
Двері у передпокої гримнули брат повернувся з роботи. Увійшов на кухню, ще на ходу послабив краватку й сунувся до холодильника.
Що поїсти є? буркнув, не дивлячись на сестру.
В каструлі макарони. І ковбаски зварила.
Іване, він щойно заснув. Потихеньку, гаразд?
Іван хмикнув, дістаючи тарілку.
Стомився, Катю. Цілий день на ногах. Клієнти зїли всі нерви.
Як пташка ваш?
Пташка то твій син, Катерина голосно поставила чашку. Його звать Максим.
Три години без зупину плакав. Животик болить.
Ну а ти ж впоралась, Іван знизав плечима. Ви корінні жінки, це у вас в крові.
Мати і з нами двома одна поралась, як батько по заробітках їздив.
Катерина зціпила губи. Хотілося жбурнути в нього ту тарілку.
Жила вона тут тимчасово поки не розрахується з боргами за свою фотостудію, але вже за два тижні стала безкоштовною нянькою, куховаркою й прибиральницею.
Іван робив вигляд, що нічого не сталося. Ніби його дружина не зібрала речі й не втекла невідомо куди.
Марічка дзвонила? спитала Катерина, спостерігаючи, як брат жує вечерю.
Іван завмер з виделкою. Лице затягнулося темною хмарою.
Трубку не бере. Скидає. Представляєш? Залишити дитину… Деякі жінки ну як так можна…
Злиться, що я їй підсунув інші таблетки. Щоб швидше завагітніла.
Ти мерзотник, Іване, Катерина тихо сказала.
Що?! він округлив очі. Я для сімї старався! Працюю, гроші в дім приношу!
А вона кинула дитину! То хто винен?
Ти позбавив її вибору, Катерина підвелася. Ти обдурив людину, яку наче любиш.
Як мала б вона на це реагувати? «Дякую, дорогий, що життя поламав»?
Ой, досить. Відчується куди вона подінеться? Дитина тут, речі тут.
Гроші скінчаться приповзе. А поки… ти ж допоможеш?
У мене звітний тиждень, часу нема.
Катерина не відповіла. Вийшла на балкон, у дитячу. Максим сопів, маленькі кулачки затиснуті. Серце розривалося: невинна крихітка тут, а Марічку просто загнали у пастку…
Було шкода їх обох.
Витягла телефон, зайшла у месенджер. Марічка була в мережі три хвилини тому. Катерина довго писала, стирала, знову писала.
«Марічко, це Катя. Не прошу вертатись. Просто хочу знати, що ти в порядку. Мені важко одній. Може, поговоримо? Без сварок».
Відповідь надійшла через десять хвилин:
«Я в готелі. Через три дні їду у відрядження в інше місто, на три тижні.
Це планувалося давно, ще до того, як… ну, коротше. Повернусь подам на розлучення. Максима не кидаю, Катю.
Та не можу зараз бути там. Дивитись на нього не можу бачу в ньому Івана!»
Катерина зітхнула.
«Розумію. Справді розумію. Іван усе мені розповів».
«І як йому? Гордиться?»
«Можна і так сказати. Переконаний, що ти все одно повернешся».
«Нехай мріє. Катю, якщо зовсім важко скажи. Я знайду няню, перерахую гроші.
Але до нього не повернуся. Ніколи».
Катерина відклала телефон і важко видихнула. Треба було думати за роботу, розраховуватись із боргами, будувати життя спочатку.
А кинути Максима на Івана, який навіть підгузок замінити не уміє, вона теж не могла.
***
Наступні три дні були як кошмар.
Іван приходив пізно, їв і падав спати.
Просиш допомогти з дитиною: «Я заморився» або «Ти же жінка, ти краще знаєш, що робити».
Однієї ночі Максим верещав так, що Катерина витримати не змогла.
Зайшла до брата, увімкнула світло.
Вставай, спокійно сказала.
Іван заплющився, накрив голову подушкою.
Катю, дай поспати. Мені о шостій вставати.
Мені байдуже. Йди глянь до сина. Він хоче їсти, я настільки втомилась, що в руках тремтить.
Зїхала з глузду? Іван сів, сердитий. Ти ж тому тут і живеш! Квартира, комуналка все для тебе.
Значить, я тут прислуга? втомлено прошепотіла Катерина.
Як хочеш, пробурмотів Іван. Марічка повернеться, тоді відпочинеш. А зараз працюй.
Катерина вийшла мовчки.
Тої ночі не спала. Сиділа на кухні, похитувала люльку, думала, як провчити брата. Іван взагалі знахабнів.
Зранку, як Іван пішов, Катерина знову написала Марічці.
«Треба зустрітись. Серйозно. Поки його нема. Дуже прошу».
Марічка погодилась.
Зустрілись у невеличкому скверику за кілька кварталів.
Марічка виглядала змученою: бліда, схудла, з колами під очима.
Вона довго дивилась на Максима у візочку, руки тремтіли.
Він підріс, прошепотіла. За два тижні так змінився…
Марічко, він тебе навіть не впізнає, мяко сказала Катя.
Знаю, прикрила обличчя руками. Катю, я не відьма. Можливо, десь глибоко я люблю сина. Але уявити, що маю жити з Іваном, лягати біля нього, просто нестерпно.
А якщо не з Іваном? спитала Катерина.
Що ти маєш на увазі?
Він упевнений, що ти від нього не дінешся, нібито ти і дитина його власність. А він не батько. Це начальник проекту «Зразкова сімя».
Він не встає вночі, не знає навіть, як суміш розводять. Йому потрібен факт спадкоємець.
А ти що пропонуєш?
Їдеш у відрядження, впевнено почала Катя. Спершу відійди, працюй.
Я лишуся ще на три тижні. За цей час усе підготую.
Що саме?
Оформимо розлучення й питання опіки. Ти можеш орендувати квартиру, я переїду до вас, допомагатиму з Максимом поки ти на роботі.
Зі своїми боргами впораюсь знайшла пару замовлень на фрілансі. Ми впораємося. Без нього.
Мовчала Марічка довго.
Йдеш проти брата?
Він мені брат, але вчинив паскудно. Я не хочу бути співучасником брехні.
Він уявив, що я на його стороні мовляв, мені ніде подітись. Помилився.
Марічка мовчки спостерігала, як сонячний промінь стрибає на обідку візка.
А раптом не віддасть сина? Скандал же буде…
Буде, кивнула Катерина. Але у нас козир. Сам признався, що таблетки міняв. Якщо це на розлученні спливе, у суді, зі свідками я все підтверджу.
І про «допомогу» у декреті теж. Дитина йому не потрібна. Треба контроль.
Як тільки зрозуміє, що з немовлям мороки багато, сам відступить.
Йому легше буде грати роль ображеного таточка-героя у друзів, ніж реально займатися дитиною.
Лише зараз Марічка зламано посміхнулася.
Ти подорослішала, Катю.
Та довелося, зітхнула Катя. То як, домовились?
Так. Дякую.
Три тижні промайнули швидко.
Іван ставав дедалі дратівливішим, помічав, що Катерина більше не носиться біля нього з тарілками.
Коли Марічка вернеться? спитав якось ввечері, кидаючи портфель на диван.
Завтра, коротко відказала Катя, тримаючи Максима на руках.
Ну, нарешті. Піду в нормальний ресторан, бо з твоїм макаронами уже допекло.
Подарунок треба купити, щоб не бурчала. Кільце чи сережки. Всі жінки таке люблять.
Катерина з огидою подивилася на нього.
Дійсно думаєш, що кільце щось змінить?
Та годі вже бути святою. Налагодиться. Жінки вони ж відійдуть, покричить і заспокоїться. От і все син є, рід триває.
Катерина промовчала.
***
Наступного ранку Марічка приїхала, коли Іван був на роботі. Не заходила в квартиру, чекала в машині. Катерина все підготувала дитячі речі, свої сумки, саме необхідне.
Довелось тричі бігати, поки все знесла. Максим мирно спав у автокріслі.
Коли остання сумка була в авто, Катя піднялась, залишила ключі на кухонному столі, в тому місці, де нещодавно лежав Іванів гребінець. Поряд записка:
«Іване, ми пішли. Марічка звяжеться сама, через адвоката. Максим з нею. Я теж.
Хотів сімю, але забув, що сімя це довіра, а не маніпуляції.
Макарони в холодильнику. Справлятимешся сам».
Відїхали.
Марічка винайняла маленьку, але затишну квартиру на іншому кінці Львова. Перші дні були складними: Максим погано спав, Марічка час від часу плакала, телефон Катерини не змовкав від дзвінків і злих повідомлень брата.
Іван кричав, погрожував судами, обіцяв відібрати дитину, залишити без копійки.
Катерина спокійно вислуховувала.
Зрештою вистояли.
Іван пошумів і несподівано пропав з радарів.
На суді він ані слова не сказав про бажання залишити собі сина.
Катерина мала рацію: брат не хотів зайвого клопоту й вирішив відбутися аліментами.
Навіть бачити спадкоємця не наполягав…
