Ми з дружиною прожили разом двадцять п’ять років. Але вона вирішила піти від мене.
Я не розумів, що робив не так. Жінка аргументувала своє рішення так:
— Давно не відчуваю нічого. Розумієш? Між нами тільки прив’язаність. Іскра згасла багато років назад. Діти виросли. Тепер мене взагалі нічого не тримає.
Важко переживав розрив. Це єдина жінка в моєму житті. Думав, ми проживе разом усе життя. Вона найдорожче, що мав. Горе не проходило.
Я дізнався від спільних друзів про іншого чоловіка. Виявляється, моя колишня дружина давно крутить роман. Може був сліпим чи занадто довіряв, але нічого не підозрював.
Досі любив її, але розумів — треба рухатися далі. Змінив роботу, почав їздити на риболовлю, затіяв ремонт в квартирі. Якщо сказати коротше, взявся за своє життя.
Спочатку біль не проходив. Діти постійно дзвонили. Хвилювалися за мене. Брехав, ніби все добре. Не хотів лишній раз згадувати свою колишню.
Через два роки я зустрів іншу жінку. Я вже зневірився. Налаштовував себе зустрічати старість на самоті, але доля посміхнулася мені. Окрім риболовлі, захоплююсь садівництвом. Частенько заходив в магазин за новими рослинами. Там познайомився зі своєю коханою.
Спочатку спілкувалися тільки на тему саду та городу. Згодом, перейшли на особисте. Швидко зав’язалися романтичні стосунки.
Ми почали жити разом. І тут сталося непередбачуване. Повернулася моя колишня дружина. Вона з’явилася неочікувано. Намагалася відчинити двері своїм ключем. Коли в неї не вийшло, жінка постукала у двері.
Я відчинив. Вона радісно привіталася та занесла свої валізи в коридор, хоча я її не запрошував. Жінка почала розуватися і продовжувала щось весело щебетати. Таке відчуття, що вона на море їздила на тиждень, а не покинула мене.
Знявши взуття, жінка посміхнулася і широко розставила руки. Хотіла обійняти. Я відступив назад. Вона здивувалася.
— Любий, що трапилось? Ти не ради мене бачити?
— Ні, не радий. — Сухо відповів я.
— Чому? Ми ж двадцять п’ять років разом прожили!
— А потім ти пішла. В мене нові стосунки. Чого ти хочеш? — Я відповідав без ентузіазму.
Жінка швидко змінилася в обличчі. Здається, вона думала, ніби я досі кохаю її і чекаю назад. Вона помилилась.
— То я не зможу тут жити? — Спитала колишня.
Я не розумів, як реагувати на таке дивне питання.
— Можеш на одну ніч залишитися, але завтра з ранку з речами на вихід. Ми з Оленою рано на роботу йдемо. — Відповів.
Колишня не могла повірити в те, що почула, а я не розумів, які мотиви нею рухають. Піти від чоловіка два роки назад, жити з іншим, а тепер прийти назад. Невже її стосунки розпалися, тому вона вирішила прибігти? Хоча, яка різниця. Мене це не цікавить. В мене своє життя.
