Ми дружили втрьох: я, Сніжана та Олена. Познайомилися на першому курсі університету і з тих пір були разом. Вважала їй найкращими подругами, але один випадок показав, наскільки я помилялася.
Подзвонила Сніжана. Вони з Оленою відпочивали в якомусь кафе. Кликали мене до себе. Трішки повмовляли і я погодилася. Хотіла покласти слухавку, але тут почула цікавий діалог.
— Яка вона прошена! — Промовила Сніжана.
— Навіщо ти її покликала? Нам вдвох добре.
— Вона ж образиться! — Відповіла Сніжана.
— І що? Зараз прийде в своїх старих джинсах і розтягнутій футболці! Коли вона останній раз одяг купувала?
Сніжана розсміялася.
— А ти бачила її сукні? Вона їх у секонхенді відкопала? — Дві подруги засміялися.
— Ще нафарбується, як Кощей Безсмертний чи Баба Яга, і пишається собою! Ніякого смаку! — Сказала Олена.
Знову сміх.
Я поклала слухавку. Мені ніколи не було так боляче. Вважала цих людей подругами, а вони поливають мене брудом за моєю спиною! Так просто цього не залишу!
Одягла свою нову сукню, гарно нафарбувалася, вдягла підбори і пішла на зустріч. «Подружки» тисли мене в обіймах, зробили безліч компліментів, але я знаю, що приховується за цими посмішками.
Говорили на якісь буденні теми. Сніжана запропонувала піти на вихідних по магазинах.
— Чудова ідея! — От зараз їм і помщуся. — Мені терміново треба скупитися. Одна нормальна сукня залишилася. — Я вказала рукою на свій одяг. — Втомилась ходити у речах із секонхенду.
Сніжана чаєм вдавилась, а Олена завмерла з закритим ротом. Я з новими силами пішла у наступ.
— Як вам мій макіяж?
— Гарний. — Мовила Олена. — Чому ти запитуєш? — Вона насторожилась.
— Та от сьогодні більше часу витратила на своє обличчя. Зазвичай виглядаю, як Баба Яга, але сьогодні мені пощастило!
Сніжана сиділа бліда, як лікарняні стіни. Олена мовчки їла торт. Вони зрозуміли — я все чула.
— Ви такі хороші подружки! Стільки років разом, а ви терпіли і приймали мене разом з моїй жахливим гардеробом та невмілим макіяжем. Мені надзвичайно пощастило! — Я посміхалась широко-широко.
Сніжана обережно взяла мене за руку.
— Заспокойся, рідненька. Ми пожартували.
— Так, так. — Енергійно закивала Олена. — Ми невдало пожартували! Насправді ми нічого такого не думаємо! Чесно-чесно!
Я висмикнула руку.
— Мені не потрібні ваші вибачення. Дякую, за роки нашої дружби, але, з цього дня, забудьте мій номер телефону.
Заплатила за своє замовлення і пішла додому. Мені прикро викидати з життя п’ятнадцять років дружби, але ще гірше далі спілкуватися з такими людьми. Віднині відповідальніше та прискіпливіше буду відноситися до людей. Сподіваюсь, у вас справжні друзі. Не те, що мої «найкращі подружки».
