Чоловіче, не штовхайтеся ви так. Фу, це від вас так пахне?
Вибачте пробурмотів той, відходячи вбік.
І ще щось буркнув собі під ніс невдоволено й сумно. Стояв, перераховуючи на долоні якусь дрібницю. Напевно, не вистачає на пляшку. Я, Мирон, мимоволі вдивився йому в обличчя. Дивно він не виглядав питущим.
Чоловіче пробачте, не хотіла образити несподівано для себе сказала пані поряд. Щось змусило її заговорити.
Та все нормально.
Він підняв на неї погляд: небесно-сині очі, живі, навіть молодечі. Ми, мабуть, з ним одного віку Я таких очей ще й у молодості ні в кого не бачив.
Пані узяла його під лікоть і відвела вбік від черги біля каси.
У вас щось сталося? Може, допомога потрібна? відгукнулася вона.
Я одразу зрозумів, чим пахло від чоловіка просто стара, застояна волога і трохи поту, а не спирт.
Він мовчав, засунувши руки з копійками в кишеню. Було видно йому соромно перед пані, незручно розповідати про свої біди незнайомій та ще такій охайній і симпатичній.
Я Катерина. А вас як звати?
Юрій.
Вам допомогти треба? вона вже ніби навязувалася, хоч розуміла це.
Знайшла ж кого питати, подумав я про себе, не homeless, хоч і виглядав він не найкраще Та Юрій тільки раз напружено зиркнув блакитними очима й знову відвів погляд. Я вже вирішив проститися, як він нарешті несміливо мовив:
Мені б роботи десь підшукати Може, треба щось відремонтувати чи по господарству щось зробити. Ви ж, бачу, село у вас велике, а я тут нікого не знаю. Даруйте
Ми стояли мовчки, і наприкінці Юрій вже буркотів щось собі під ніс. Я замислився, чи можна так пускати незнайомця додому. Але якраз збирався міняти плитку у ванній. Син, Остап, обіцяв зробити сам, просив не викликати майстрів. Тільки він усе на роботі, дочекайся його
Плитку класти вмієш? питаю.
Умію.
Скільки візьмеш за 10 квадратів у ванній?
Юрко подивився здивовано:
Дивитись треба. Та скільки дасте мені підійде.
Юрій вправно все зробив. Спитав дозвіл прийняти душ я зрадів, що сам додумався. Дав йому старі речі покійного тестя, свої він виправ. Ремонт Юрко зробив за вихідні: акуратно збив стару плитку, прибрав усі обрізки, інструмент начисто витер. Увечері неділі новенька плитка вже сяяла.
Я навіть нервував скінчив нарешті. Виглядав він як бездомний Може, залишити ще на ніч? Але якось незручно І виганяти ночами якось теж не по-людськи.
В суботу спав погано прислухався, чи не буде чого злого, але Юрко просто міцно спав у вітальні.
Здавайте роботу, пане Мироне! гукнув він.
Ремонт ідеальний.
Юро, а хто ти за фахом? мимоволі питаю.
Вчитель фізики. Львівський педзаклад закінчив.
Тоді ще Львівським був, еге ж?
Еге ж. А щодо ремонту Кожен поважаючий себе чоловік повинен уміти хоч щось зробити руками, так я вважаю.
Я кивнув, дістав підготовану готівку 2500 гривень, стільки вже і майстру дав би. Юрко не дивлячись сховав гроші до кишені й почав збирати речі.
Стривай. Що ж ти, просто підеш навіть не перекусиш? Цілий день працював, пив тільки чай, та й то не відволікався
Юрій трохи хитнувся з ноги на ногу, а потім махнув рукою:
Та нехай. Не відмовлюсь, дякую.
Ми разом перекусили оселедця й хліба, хоч я після шостої нічого не їм зазвичай. Виявилось, з Юрком приємно розмовляти. Щирий, розумний але ніби дещо загублений у житті. Це відчуття не сходило з нього навіть зараз. Виглядалося, що йому потрібен час
Юро, а що ж з тобою сталося? Пробач, що питаю
Він довго не відповідав, але потім сказав:
Знаєте, як почну розповідати, вийде гарна легенда, а насправді Просто життя Вісім років тому заступився за одного хлопця зі школи, хлопець з бідної сімї, потрапив у погану компанію. Я, класний керівник, спробував його витягти з тієї халепи Загалом, зіткнувся лоб в лоб з керівником тієї зграї, хлопець той напав із дружками на мене, а я відбився займаюся дзюдо все життя
Але не розрахував ватажок вдарився об стіну, зламав хребет і помер. Я сам викликав швидку і поліцію думав, максимум дадуть перевищення самооборони. Але отримав статтю дали дванадцять років, вийшов за зразкову поведінку через вісім.
То й там люди живуть, тільки й сказав про колонію.
Повернувся мама померла, квартиру продала, жінка давно розлучилася, вийшла заміж. Оселитися ніде. Поїхав до Києва, роботи не дають після тюрми боялись брати. Поки жив у знайомого, потерпів кілька тижнів, а потім той натякнув, що досить гостювати.
Давно? питаю, дивлячись на його сигарету.
Та пару тижнів вже
Сигарету він курив мою, у мене старенька пачка валялась ще з літа.
В темряві, при світлі від сигарети, легше було про таке згадати Катерина пустила Юрка до себе. І тут уже не було сенсу мовчати:
А паспорт у тебе є?
Є. Прописки нема, в тому вся біда
Юрко залишився. Катерина зробила йому тимчасову реєстрацію, влаштувався на роботу не за фахом, правда, а продавцем у господарчому магазині. По суботах почав підробляти репетитором поступово набирав учнів. Минуло кілька місяців у злагоді й любові, і тут до Катерини повертається син Остап.
Після короткенької розмови на вулиці заявив матері:
Мамо, треба, щоб ти його вигнала.
Я остовпів. Ми завжди самі вирішували свої справи
Він тобі ні до чого. Думаєш, навіщо крутиться тут? Жити йому ніде. А ти наївна!
Катерина дала синові ляпаса:
Не смій у моє життя лізти!
Мамо, я твій спадкоємець. Я не хочу нічого ділити з чужаками. Що, якщо ти одружишся з ним?
Може ти вже мене ховати зібрався? Що ти, спадковець, у мені надбав? Може, я ще тебе переживу!
Мамо не змушуй мене діяти по-своєму. Я попередив.
Катерина повернулась додому, стримуючи сльози.
Він міліціонер? спитав Юрко.
Вибач, що не сказала
Та нічого
Він слідчий у прокуратурі. Він порядний просто начитаний і обережний.
Що думаєш робити?
Катерина сіла до столу. Вона не знала, що робити. Синові список, якщо хтось дістав не зупиниться.
Весна надворі Ну що вирішила? Давай скажу я!
Я трохи назбирав грошей. На ділянку тут не вистачить, а трохи далі, кілометрів за двадцять, вже вистачає. Ставимо вагончик і буду будувати дім. Репетиторство лишаю, без роботи в магазині теж обійдуся. Свій дім сам поставлю!
Катерина була вражена, навіть розгублена.
Я знаю, ти звикла до затишку. Але це тимчасово, потім все буде добре.
Юро, в мене теж є збереження. Дам на побудову.
Я не прошу
Та я і не казала, що ти просиш. Це для нас.
Юрко підійшов, обійняв Катерину, поцілував у маківку. Вона відчула тепло, надійність і любов хто б міг подумати, що у їхньому віці таке ще трапляється.
Все зробили швидко. Купили ділянку, поставили вагончик, підвели світло. Юрко працював з ранку до вечора Катерининих грошей було мало, тож брав ще уроки. Усі гроші вкладали в дім цеглина за цеглиною. Літніми вечорами сиділи на пледі на землі та дивились на зірки.
Що відчуваєш? питав Юрко, обіймаючи.
Друге дихання, казала Катерина.
Я теж. Та ти маєш відчувати ще й мою любов.
Вона відчувала. Звісно, відчувала!
Одного разу Катерина поїхала додому по речі надворі вже осінь, треба теплі ковдри й одяг. Дома застав Остапа, що курив на кухні.
Привіт, синку, я на хвильку! Як ти?
Він подивився на неї недовірливо мати аніби розцвіла, схудла, ніби навіть помолодшала.
Мамо, чого не дзвониш?
Ти ж зайнятий, сам телефонуєш.
Чому тебе вдома нема?
Та я тут не живу вже. Заїхала по речі.
Він розгубився мати змінилася і зовні, й внутрішньо.
Сину, ми добудуємося я тебе обовязково запрошу. А зараз, вибач, мені ніколи.
Набрала дві сумки речей, мчить повз Остапа, швидко цілує в щоку
Мамо, що з тобою? гукнув він.
Вона обертається, широко всміхається:
Друге дихання, Остапе. І любов, обов’язково любов! Бувай, дорогий! сміється й вибігає.
Часу обмаль сьогодні будуємо ґанок.
З усього цього я, Мирон, зрозумів одну істину: щастя не вибираєш віком, воно вибирає тебе, коли ти не чекаєш, як друге дихання. І навіть тоді, коли здається більше нічого не буде, можеш знайти своє по-справжньому.
