Друга теща
Жінка в халаті прибиральниці обережно заглянула у кабінет власника київської клініки естетичної хірургії Відродження. Її звали Ярина, і говорила вона ледь чутно, аби не дратувати керівництво.
Я чула, у вас є вакансія молодшої масажистки.
Данило Гринь підвів очі й суворо поглянув на Ярину. Він був на межі: щойно інвестори зірвали важливу зустріч, а від напруги зводило скроні.
І що, ви, зі шваброю за плечима, клієнтів масажувати надумали?
Ні, але пройшла онлайн-курси. І навіть резюме написала, несміливо мовила Ярина, простягаючи добряче помятий лист із кишені.
У цей момент до кабінету зайшов заступник Гриня Левко Соловей. Данило, натискаючи пальцями на скроні, вибухнув:
Льова! Якого біса в нас прибиральниці блукають, де заманеться? Викинь її з мого кабінету! Поломийка уявила себе масажисткою! Геть її і проведи з нею виховну бесіду щоб більше не лізла до мене з такими маячнями.
Він вихопив з рук резюме, роздер і кинув шматки під ноги Ярині.
Ярина, витираючи очі, навпочіпки стала збирати обривки. Левко, не церемонячись, підхопив її під лікоть, провів повз співробітників і відвідувачів, затяг у комірчину для інвентарю.
Там, на старій лавці біля пожежної скрині ще радянських часів, Ярина безсило сіла й розридалася.
В Відродженні вона працювала не довго. Про прибирання навіть не мріяла тут хоча б платили більше, ніж у районних поліклініках. А сам Данило Миколайович вважався шанованим чоловіком. Казали про нього: працьовитий, до всього дійшов сам.
І це було правдою: Гринь виріс у дитячому будинку на околиці Львова. Матері не знав, про батька жодної інформації. Шукав рідних усе доросле життя, та не знайшов. Зате зміг: спершу став лікарем, згодом одним із найкращих експертів естетичної медицини. До нього навідувалися столичні світські дами і навіть зірки українського кіно. Щороку піднімав ціни, не відмовляючи собі в розкошах.
Саме тому Ярина ризикнула дізналася про вакансію і вирішила спробувати.
Вона мріяла працювати масажисткою. Перечитала купу підручників, самотужки пройшла курс училища. Та без офіційного диплома її не брали. Ярина по копійці складала на навчання, але чоловік утік, забравши всі гроші, а її залишив із маленькою донькою на руках.
Згодом зясувалося: Олександр мав проблеми з законом і взагалі виявився шахраєм із вигаданою біографією. Розлучення тривало довго чоловік у суд не приходив. Ярина терпіла заради доньки Соломійки. Тоді й почалися їхні поневіряння.
З дитиною на роботу брали неохоче. Втрьох Ярина, Соломія та мама Олена Сергіївна тулилися у маленькій хрущовці. Жили скромно, не завжди вистачало навіть пенсії мами. Олена Сергіївна була непоправною оптимісткою, колишньою гімнасткою сильна й вперта. Вона взяла на себе догляд за онукою, тож Ярина змогла хоча б кудись влаштуватися.
Потім, аби наблизитись до мрії, Ярина закінчила дешеві курси. Сертифікат із них і був на тих клаптиках, які Гринь щойно розірвав.
Ярина витерла сльози, встала й пішла доганяти прибирання. На неї кидали косі погляди. А вдома мама зустріла новиною: Соломія виграла малюнковий конкурс у садочку. У доньки був явний хист, Ярина завжди намагалася купити їй якісні фарби. Соломійка вже ходила у підготовчу групу художньої школи і це тішило батьків так, наче сталося диво.
Відро з водою здалося нестерпно важким. Ярина потягла виносити його у двір, і знесилену її підхопив Федір Іванович двірник, єдиний у клініці, хто не задирав носа. Чоловік був літній, до Данила ставився спокійніше за інших навіть ніби з іронією, мовляв, забув, з яких і сам починав.
Федір Іванович ніколи не образив Ярину. Навпаки часто частував її пиріжками, втішав, підтримував. Завдяки йому Ярина зважилась прийти до власника з резюме.
Побачивши двірника, Ярина розридалася ще дужче.
Федір Іванович торкнувся її плеча:
Не плач, доню. Все ще зміниться.
Ліпше б я не пробувала, схлипнула Ярина. Тільки гірше собі зробила.
Гринь сьогодні сам не свій. Спробуй іншим разом, радив він.
Мені заборонили навіть наближатись, понуро відповіла Ярина. Не знаю, для чого полізла захотілося теж із низів вибитись. Думала, Гринь свій, а він лише дипломом пишається.
Двірник тільки знизав плечима. Ярина повернула інвентар на місце й попрямувала додому, думаючи: грошей знову не вистачить. Соломія просить іграшку а звідки взяти?
Вдома було не так, як зазвичай. Олена Сергіївна сиділа у кімнаті, намагаючись приховати сльози. Ярину стисло всередині: мама була міцною, пережила багато. Якщо вона плаче сталося щось серйозне.
Мамо, що сталося? стурбовано спитала Ярина.
Та ніби все добре намагалася відмахнутися мама.
Мамо, розкажи, наполягла Ярина.
Мати заплакала.
На огляд ходила від дитячого театру, профогляд кушерський. Усіх гнали, навіть бутафорію. Знайшли проблему Операція потрібна Інакше максимум рік життя. Черга довжелезна, платно ми не витягнемо. А обстеження у Варшаві, у нас такої апаратури нема. Поїздка, аналізи Та видно, час мій настав.
Мамо, не кажи так, підскочила Ярина. Щось придумаємо.
На твою зарплатню та мою пенсію? сумно посміхнулася Олена Сергіївна. Як не крути, з однієї ганчірки нових штанів не пошиєш.
Ярина не спала всю ніч, перебираючи варіанти. Вирішила: іншого виходу немає. Треба ще раз ризикнути й поговорити з Гринем.
Та на наступний день її вже не пустили до клініки повідомили, що скоротили. Оформили три оклади по мінімальному тарифу й відправили з Богом.
На прощання Федір Іванович змусив Ярину записати свій номер. Ярина набирала його механічно, думаючи: що далі?
Здаватися вона не звикла. Мамі сказала ніби сама звільнилася. Шукала вакансії без диплома скрізь платили мізер. Та раптом натрапила на оголошення: потрібна доглядальниця. Освіти не вимагають, слід готувати, прибирати й допомагати по дому.
Ярина зітхнула: це не гірше за прибирання у клініці. Залишила резюме, зателефонували вже за годину. Виявилося через агентство, шукають для багатої самотньої жінки.
Ярину запросили одразу з медичною книжкою. Дуже швидко вона опинилась навпроти грізної начальниці відділу кадрів Тамари.
Одразу кажу, холодно сказала та. Клієнтка непроста. Ви вже десята доглядальниця за півроку.
Ярина напружилася, мовчала.
Прізвище чули: Галина Дмитрівна Маринчук, псевдонім, справжнє прізвище приховує. Колишня премєра оперного театру. Дуже примхлива але грошей не шкодує. Кажуть, меценати залишили непогану спадщину.
Мені, чесно кажучи, все одно, стиха промовила Ярина. Вибору не маю.
Якщо є діти, майте на увазі: Маринчук дітей не терпить. Тварин також. Пересувається з ходунками, але вимагає, щоб доглядальниця возила її в кріслі. Випробувальний термін три місяці. Витримаєте контракт на рік та подвоєння зарплатні.
Ярина лиш кивнула. Навіть стартова ставка в рази перевищувала її колишній дохід. Це був шанс врятувати маму і Ярина не збиралася його втрачати.
Виходити треба було вже наступного ранку. Робочий день з сьомої.
Ввечері Ярина вичитувала про Маринчук в інтернеті трапились кілька старих анонсів з оперного театру, фото тітонька з чорними, ніби смола, волоссям і сердитим поглядом. Реальність виявилась інакшою.
Двері відчинив охоронець: особняк у центрі Києва, яким володіла Маринчук, вражав своїм затишком і вишуканістю.
Чого витріщилась? Шукаєш, куди руки простягнути? пролунав скрипкий голос.
В хол виїхала дорога електроколяска. У ній зовсім сива, тендітна бабуся з пронизливими очима.
Вітаю, Галино Дмитрівно, пробурмотіла Ярина.
Говори голосніше! Не мямли. Руки з кишень! Бахіли взяла? Відро із захисними чохлами он там взувайся і марш за мною. Снідати буду.
Ярина натягла тканинні, схожі на шапочки, бахіли і поквапилась за хазяйкою.
Гребінцем причеши, та не цим! гаркнула Маринчук. Дурна, зніми сітку! Потім парик.
Перепрошую, не зовсім зрозуміла, зніяковіла Ярина.
Опять прийшла якась нездара! У якій фабриці вас взагалі клепають?! Чаю неси. Гарячого. Швидко.
Ярина рушила на кухню.
Не гупай! Підлога не витримає, вже нервуєш! крикнула їй навздогін господиня.
Хазяйка довго вдивлялася у склянку чаю, ніби вишукувала там отруту і раптом, скривившись, вихлюпнула вміст Ярині в обличчя.
Сама винна, підштовхнула мене під лікоть!
Ярина видихнула.
Де можна вмитися?
Для прислуги ванна на першому поверсі біля дверей іди, буркнула Маринчук. Полотенця там, піжаму візьми в кімнаті. Одяг кинь у прання.
Ярина зробила, як казала хазяйка, й повернулась назад. До вечора Маринчук вважала своє основне завдання дошкулити новенькій: принижувала, підставляла. Ярина зрозуміла: це іспит на витримку й просто терпіла.
Надвечір хазяйка втомилась і трохи злагідніла. На ніч Ярина зробила їй легкий масаж, переконавшись, що Маринчук заснула, зняла парик на підставку і пішла додому.
Вранці її зустрів охоронець із запитанням:
Ти що з нашою Маринчук вчора зробила? Спить досі, мов немовля!
Може, просто стомилась, знизала плечима Ярина.
Цього разу Маринчук одразу звернула увагу, що Ярина одягається без смаку і ніколи не знайде чоловіка, бо не фарбується. Ярина терпляче готувала ранок хазяйки. З париком уже було простіше.
Згодом Маринчук зажадала організувати візит майстрині манікюру, переодягнутися в гарний халат у японському стилі й поїхати в так званий будуар.
Виявилось, готується Маринчук до гостей. Після обіду й манікюру у будинку зявився статечний сивий чоловік на імя Остап із артикуляцією танцівника. Господиня представила його своїм другом, наказала принести каву.
Ярина готувала напій у дорогій кавомашині, боялася підвести, але все обійшлося. У присутності гостя Маринчук трималася гідно.
Ввечері несподівано спитала:
Що ти мені вчора перед сном зробила?
Масаж, тихо відповіла Ярина.
То ти спеціаліст?
Самостійно вчилась.
Добре, роби ще, дозволила хазяйка.
Три місяці випробувального строку минули непомітно. Ярина мала один вихідний на тиждень і майже не бачила доньку, втім тепер могла дозволити мамі не працювати, бо та швидко втомлювалась, а в театрі треба було тягати костюми.
До Ярини Маринчук ставилась вже з цікавістю, розпитувала про неї і сімю. Якось спитала:
Хто у тебе вдома є?
Мама і донька. Не обирала.
Скільки донці? Чим займається?
Майже шість, дуже гарно малює, відповіла Ярина.
Веди її сюди цікаво подивитись, кивнула хазяйка.
Так Соломійка почала зявлятись у матері на роботі тихо малювала в куточку. Раз намалювала портрет Маринчук так схоже, що та наказала оформити його в рамку й повісити на стіну.
Поступово їхні стосунки стали теплішими. Маринчук мучила артрит, операція вже не допомогла б. Під час загострень Ярина масажувала її подовгу, відтак тій ставало легше. Одного разу хазяйка попросила її залишитись із донькою на ніч, виділила кімнату.
Тієї ночі Ярина вперше дозволила собі уявити, як було б жити тут, у цьому загадковому, старому домі, де запахи й штори переплелися з історіями минулого.
Наступного дня Маринчук стала краще себе почувати, й Ярину відправила прибирати кабінет. Перебираючи дрібнички, Ярина натрапила на старий альбом. Закінчивши прибирання, принесла його до вітальні.
Галино Дмитрівно, можна глянути?
Було часів багато І слава зітхнула Маринчук. Давай-но.
Втрьох сіли за стіл. З початку дитячі знімки Галини. Раптом Соломійка вигукнула:
Ой, це ж бабуся! У нас така сама фотографія є!
Ярина не повірила очам на сторінці була юна Олена Сергіївна.
Відколи це у вас? хрипко запитала Ярина.
Маринчук пильно вдивилась у неї:
Ти що, донька Олени? врешті розсміялася. А я думала, на кого ти скидаєшся! Я ж з нею колись друзякувала: хлопці, танці, тренування разом. У гімнастику мене тягнула, у неї талант був більший. Я не хотіла бути тягловим конем, тому пішла в музику.
А чого перестали спілкуватись? запитала Соломійка.
До хлопця одного пристали обидві, зітхнула Маринчук. Олені не пощастило я Ігора таки підбила.
Я й не знала прошепотіла Ярина. У вас і прізвища різні.
Я була Соловей, сміялася Маринчук. А Ігорове Маринець. Він став моїм першим чоловіком. Шлюб розпався за три місяці, прізвище залишилось на все життя.
Відтоді Ярина тільки й думала: як би організувати зустріч двох подруг. І нагода трапилась сама.
Галина Дмитрівна попросила залишитися з Соломією на ніч, а вранці в доньки екскурсія з садочком. Ярина покликала маму забрати дівчинку.
Олена Сергіївна прийшла у своєму старенькому пальтечку. Господиня вже збиралась спати, але виїхала в хол, де Ярина збирала речі.
Хто прийшов? суворо спитала Маринчук.
Привіт, Галино, холодно сказала Олена Сергіївна. Не скажу, що рада.
І я не в захваті, зиркнула Маринчук. Дивись, життя тебе не пожаліло.
Як і всіх, тихо відповіла Олена Сергіївна. Зате маєш з ким старість зустріти, а не чужі люди, які горшки виносять. Та й твої шлюби не врятували?
Ой, а в тебе їх і не було, пирхнула Маринчук. Ти й прізвище не змінила.
Олена Сергіївна раптом посміхнулась:
Галю Ти нічого не зрозуміла. Я й за тобою спостерігала і пишалась, що дівчинка зі спільної комуналки стала примою. І ніколи тобі підлості не робила. Памятаєш той дзвінок пять років тому?
Маринчук поблідла.
Як тебе охмуряв один жиголо, актор з дитячого театру, провадила Олена. Я почула за кулісами, як він хвалився, що переоформить квартиру на себе й заживе з молодою коханкою. Я й подзвонила, змінивши голос. Ось і все.
Ти мене тоді врятувала, тихо сказала Маринчук. Той гад мою голову заморочив, я після твого дзвінка найняла слідчого.
Молодець, кивнула Олена. Все, ми підемо Соломія спати хоче.
Олено, а як ти зараз? спитала Маринчук.
У малосімейці після розселення комуналки. Не особняк, але нам добре.
Все, вирішено переселяйтесь сюди. Тут місця багато, для Соломії дитячу кімнату зробимо. Не сперечайся. Є про що поговорити. Хто знає, скільки двом бабусям лишилось. Про свій строк я вже знаю.
Олена безсилу сіла на лаву.
Місяців вісім.
Про що ти? перепитала Маринчук. Онкологія?
Ні, серце. Але грошей на операцію немає, махнула рукою Олена. Здоровя не купиш.
Перевіз вирішимо, відрізала Маринчук. Я твоя боржниця. До речі, шкодую, що відбила Ігоря.
Он Васька з кварталу памятаєш? засміялася Олена. Сьогодні додому, а завтра все вирішимо.
Мій водій вас підвезе, а зранку приїде по ваші речі з Яриною, додала Маринчук.
Того вечора Маринчук довго не спала. Розпитувала Ярину про маму, згадувала молодість, шкодувала за витраченим часом. Вчинок подруги повернув їй людяність.
За тиждень особняк невпізнати курєри носили каталоги шпалер, тканини, меблі. Маринчук підійшла до переселення основательно.
Вечорами подруги довго сиділи за овальним столом, пили чай, згадували життя. Коли ж переїзд і ремонт закінчили Маринчук під час вечері оголосила:
Олено, я показала твої документи кардіохірургу операцію зроблять за два тижні. Хірург молодий, красивий син професора. Старайся сильно не зваблювати.
Ти оформила квоту? розгубилась Олена. Для чого?
Я все оплатила. Свого не діждешся державна медицина! Відмовитись не можна так що мусиш лікуватись. Соломії потрібна активна бабуся. Бо я вже ледь тримаюсь.
Ти завжди переймаєшся, просльозилася Олена.
А мені гроші навіщо? У могилу ж не понесу, засміялася Маринчук. Ти в лікарню Ярина доглядає, я за Соломією дивлюсь. До речі, після твого масажу мені справді краще.
Через два тижні Олену Сергіївну поклали у найкращу палату клініки. Оперував Валентин Стеценко молодий кардіохірург, син професора з Харкова, скромний і людяний. Він побачив, як Ярина опікується мамою, й одного разу сказав:
Рідко зустрічаю такі теплі родини. Мамі вашій пощастило. Переконаний й чоловікові так пощастить.
У мене тільки донька, зніяковіла Ярина. Найкраща у світі.
Не сумніваюсь, усміхнувся Валентин. А в мене не склалось. Молодий одружився, вона думала на сина професора. А я поїхав працювати сюди, і любов завершилась.
Думаю, ви ще зустрінете свою людину, тихо сказала Ярина.
Може, вже зустрів, майже пошепки відповів Валентин.
Ярина й сама ловила себе: цей лікар не був показним красенем, але мав шляхетність, глибину і щирість у погляді справжня підтримка.
Реабілітація Олени Сергіївни тривала тиждень. За цей час Маринчук намагалася впоратися сама й навіть наглядала за Соломією, яка вже називала її бабусею.
Маринчук вдавала, що все гаразд, але вечорами, коли Ярина масажувала їй руки, мязи у хазяйки камяніли, й навіть у колясці вже важко було пересуватись.
Одного вечора Маринчук сказала:
Тобі вже пора закінчувати у мене працювати.
Ви хочете іншу доглядальницю? стривожилась Ярина.
Дурненька, навіщо, якщо й так дім повен людей? розсміялася Маринчук. Я хочу, щоб ти навчилась на справжнього масажиста. На гарних курсах, із дипломом. Потягнеш?
Звісно, зраділа Ярина. Але ж це дуже дорого
Вважай, що я твоя фея! підморгнула Маринчук. Та й вигідно мати вдома власного масажиста. Оплачу всі курси й додаткові навчання. Тільки мене не підведи.
Ярина погодилася. Маринчук досі фактично утримувала всю сімю, проте Ярина була впевнена: ці інвестиції виправдаються.
Викладав на курсах Семен Олексійович статний авторитет у реабілітації. Він обрав Ярину найталановитішою студенткою й на врученні диплома несподівано спитав:
Знаєте спа-салон Лавандос?
Звичайно, відповіла Ярина, усьому місту відомий! Новий, але вже кращий.
Я його власник, посміхнувся Семен Олексійович. Робите наголос на реабілітації? У вас талант, гарантія потрібних якостей! Іду пропонувати роботу погоджуєтеся?
Ярина ледве стримала сльози щастя.
Відтоді вона навчалася ще більше. Частину нових курсів оплатив Семен Олексійович як стипендію. Ярина працювала у Лавандосі зручний графік, зранку клієнти, після обіду мама та Маринчук, донька в художній школі.
За півроку клієнти записувались саме до Ярини.
Тим часом стосунки з Валентином стали теплішими: спершу дружба, згодом більше. Він переїхав до Києва рік тому, мріяв колись мати власну сімю після невдалого першого шлюбу. По вихідних усі разом гуляли парками, ходили у цирк, театр, на виставки.
Олена Сергіївна повернулася до театру, але Маринчук все частіше залишалась у ліжку. Болі наростали, лікування допомагало дедалі менше. Масаж Ярини давав лише полегшення.
Валентин направляв до Ярини своїх пацієнтів для відновлення після операцій.
А він дедалі частіше приходив у їхній дім, і Маринчук навіть благословила пару:
Тільки не смій образити моїх дівчат, заявила вона йому грізно. Бо я, може, стара, але дух ще той!
Так у будинку народилося тепло, де всі знайшли друг у дружному українському родинному колі і навіть друга теща стала найближчою людиною.
