Друга свекруха
Як тільки Маряна зайшла у квартиру, її зустріли черевики свекрухи, які гордо стояли посеред коридору. «Ну от, спокійному вечеру капець», зідхнула вона.
З кухні випливла Тетяна Іванівна з виразом судді, який ось-ось винесе вирок.
Знову у цієї бабильки сиділа? запитала вона. А хата, чоловік, дитина все це на другому плані. Добре, що я навідалася. А то б цілий день голодні сиділи.
Тетяно Іванівно, Андрій знав, що я сьогодні затримаюся. Вечеря готова, йому лише розігріти. Він і без вашої допомоги впорався б, відповіла Маряна.
За ті вісім років, поки вона була одружена з Андрієм, вже звикла, що свекруха завжди незадоволена, і тепер сприймала її скарги як фонову музику звучить, але не дуже заважає.
Але спочатку було не так просто. Тетяна Іванівна була для Маряни другою свекрухою. Перша Надія Петрівна була жінкою тактовною. Вона ніколи не лізла у сімю сина, не давала непроханих порад, не встрягала у їхні справи.
Але коли потрібна була допомога завжди була поруч. Маряна добре памятала, як свекруха ночами сиділа з тримісячною Софійкою, коли та плутала день із ніччю, як забирала онуку на прогулянку і наказувала:
Ти зараз нічого не роби, просто поспи. Андрій прийде сам вечерю зробить.
Коли Софії виповнилося пять, на заводі в Олега стався вибух, і Маряна залишилася сама.
Надія Петрівна, яка втратила єдиного сина, у цей важкий час не кинула невістку й онуку. Перші місяці вони жили разом, підтримуючи одна одну.
Маряна запропонувала Надії Петрівні залишитися, але та відмовилася:
Маряно, тобі всього двадцять девять. Ти ще знайдеш своє щастя. А я тобі що як кість у горлі?
Через три роки Маряна вийшла заміж за Андрія. Але Надію Петрівну не покинула. Її батьки жили далеко, тому перша свекруха стала їй майже рідною, а Софійка взагалі души не чула у бабусі.
Тому поведінка Тетяни Іванівни, яка почувалася у квартирі Маряни, як у власній, справді шокувала.
Після першого візиту Маряна попросила чоловіка пояснити матері, що тут вона гість. І вести себе відповідно.
На слова Тетяни Іванівни, що вона «лише хоче допомогти», Маряна відповіла:
Мені вже не вісімнадцять. Навіть коли я вчилася далеко від батьків, то впоралася б і без наставлень. А вже після семи років шлюбу мені точно не потрібні поради, як готувати чи прибирати.
Ось прийду до вас, Тетяно Іванівно, з білою ганчіркою влаштую ревізію.
Андрій підтримував дружину, і якщо мати занадто розходилася, сам із нею розмовляв.
Загалом, Маряні вдалося відучити другу свекруху лізти у її господарство. Тому, коли через рік після весілля вона народила сина, Тетяна Іванівна вже не наважувалася давати поради. Хоча дуже хотілося!
Справа в тому, що у свекрухи була подруга, яка постійно хвалилася, як «виховує» дружину молодшого сина.
Тетяні теж кортіло чимось поділитися, але хвалитися було нічим. Єдиною «втіхою» було те, що вона постійно висловлювала Маряні незадоволення через те, що та відвідує Надію Петрівну.
Добре б ця бабуся була їй рідною! Коли Софійка була маленькою, Маряна відправляла її до неї на літо я навіть рада була.
Але тепер дівчинка вже студентка, а Маряна все їздить і їздить до неї. Вже скільки років минуло! А вона два-три рази на тиждень там вертиться, скаржилася вона подрузі.
Останній рік Маряна й справді була у Надії Петрівни частіше. Тетяна Іванівна називала її «старою», хоча та була лише на пять років старша.
Але горе не молодить, а хвороба не прикрашає. Надія Петрівна сильно здала, і Маряна відвідувала її то в лікарні, то вдома.
На сторонню людину сімейні гроші витрачаєш, докоряла свекруха.
Не переймайтеся, Тетяно Іванівно. Надія Петрівна, коли захворіла, дачу продала. Тож у неї є на лікування, і до вас за позикою не піде, відповіла Маряна.
Коли Надії Петрівні стало зовсім погано, Маряна найняла доглядальницю і взяла відпустку, щоб бути з нею пів дня.
Але навіть це лише відстрочило неминуче. Незабаром її не стало.
Тут Тетяна Іванівна раптом виявила гострий інтерес до спадщини.
Дачу вона продала, але ж не всі гроші витратила за рік. Та й пенсія у неї була гарна мабуть, щось залишилося. А двокімнатна квартира точно комусь дістанеться, міркувала вона, але питати Маряну боялася.
Тому спитала сина. І відповідь її не потішила.
На кого заповіт? Звісно, на Софію вона ж рідна онука.
А Маряна що дарма бігала? здивувалася Тетяна. Оце так! Уявляю, як вона ревтиме!
Не переймайтеся за мене, сказала Маряна. Я давно
