Друга свекруха…
Коли я зайшов у квартиру, одразу помітив черевики свекрухи, що стояли посеред передпокою. Зрозуміло, що спокійно відпочити не вдасться.
Фаїна Вікторівна вийшла з кухні з виглядом, ніби вона готова подавати обвинувальний акт у суді.
— Що це знову за ця недолуга? — запитала вона. — Дім, чоловік, дитина – все це вже в минулому. Добре, що я зайшла, інакше вони б залишилися голодними.
— Фаїно Вікторівно, Михайло знав, що я сьогодні затримаюся. Я приготувала вечерю, йому лишилося лише розігріти її. Він би сам усе впорався без вашої допомоги, — відповіла Лада.
За десять років шлюбу з Михайлом вона вже привикла, що свекруха завжди чимось незадоволена, а її слова сприймала, наче радіо, що крутиться з ранку до вечора.
Початок був важким. Фаїна Вікторівна стала другою свекрухою Лади. Перша – Олена Петрівна – була тактовною жінкою. Вона не лізла у справи сина, не давала неочікуваних порад, не нав’язувалася.
Але коли потрібна була підтримка, вона завжди була поруч. Лада пам’ятала, як свекруха ночами сиділа з тримісячною Яриною, коли дитиною переплутали день з ніччю, як вона приходила і брала внучку на прогулянку, а Ладі говорила:
— Не роби нічого, просто спи. Левко прийде, сам вечерю приготує.
Коли Ярині виповнилося п’ять, на роботі у Олексія сталася аварія, і Лада залишилася вдовою.
Олена Петрівна, яка втратила єдиного сина, не кинула невістку й онука. Перші три місяці після трагедії вони жили разом, підбадьорюючи одна одну.
Лада запропонувала Олені Петрівні й надалі жити разом, проте Олена переїхала у свою квартиру:
— Ладо, тобі лише двадцять вісім. Ти ще знайдеш своє щастя. Чому я маю ховатися під твоїм порогом?
Лада залишилася з Михайлом на три роки, а Олена Петрівна залишилася в її житті. Батьки Олени жили далеко, тож перша свекруха стала для неї практично матір’ю, а у Ярини бабуся вже не звучала в серці.
Тому поведінка Фаїни Вікторівни, яка вважала, що має право розпоряджатися квартирою невістки, сильно шокувала Ладу.
Після першого візиту другої свекрухи вона попросила Михайла пояснити матері, що вона приходить лише в гості, а візити треба погоджувати.
На слова Фаїни, що вона діє з добрих намірів, Лада відповіла:
— Мені вже не вісімнадцять. Я була досить самостійною, коли залишила батьків. Після сімох років шлюбу мене не потрібно навчати готувати чи прибирати. Я сама можу багато навчити.
— Якщо прийду, Фаїно, пройду кутками з білою ганчіркою і влаштую «ревізора», — з іронією додала вона.
Михайло підтримував дружину, і коли мати часом «плутала береги», він сам усе врештував.
Лада відучила другу свекруху втручатися в господарство та виховання дітей. Коли через рік після другого шлюбу у неї народився син, Фаїна Вікторівна вже не лізла з порадами. А хотілося б…
Справжня причина полягала в тому, що у Фаїни була подруга, яка постійно розповідала, як «виховує» дружину молодшого сина.
Фаїна, звичайно, хотіла поділитися новинами, проте хвастатися нічим не могла. У неї була одна слабкість – вона постійно скаржилася Ладі на те, що та відвідує Олену Петрівну та допомагає їй.
— Чи не могла б ця стара стати якоюсь близькою родичкою? Коли Яринка була маленькою, я надсилала її на дачу до бабусі, і навіть раділа. — казала вона.
— Тепер дівчина вже вчиться у місті, а Лада все ще часто їхала до Олени. Вже стільки років пройшло! А вона лише декілька разів на тиждень навідується, — додавала подруга.
Останній рік Лада справді частіше була у першої свекрухи. Фаїна називала Олену «старою», хоча та була лише на сім років старша за неї.
Але хвороба не розрізняє віку, і Олена Петрівна тяжко захворіла. Лада відвідувала її то в лікарні, то вдома.
— На сторонню людину сімейні гроші витрачаєш, — дорікала свекруха.
— Не переймайтеся, Фаїно, коли Олена Петрівна занедужала, вона продала дачу, тож грошей на лікування досить, і ви їй нічого не будете позичати, — відповіла я.
Коли стан Олени погіршився, я найняла доглядальницю і взяла відпустку, щоб проводити півдня біля неї, коли Михайло був на роботі, а син у школі.
Проте навіть ці умови лише відклали кінець – через деякий час Олені Петрівні стало зовсім погано, і її більше не стало.
Тоді Фаїна Вікторівна зацікавилася спадщиною першої свекрухи.
— Вона продала дачу, але за рік не витратила всі гроші. Пенсія у неї була непогана, мабуть, збереглася якась заощадка, — розмірковувала вона.
— А двокімнатна квартира точно перейде до спадкоємців, — продовжувала вона, а я поки не відповідала, бо боялася.
Вона поставила питання сину, і відповідь його не втішила.
— На кого написано заповіт? Звісно, на Катерину – вона її рідна онука.
— А Світка? — здивувалася Фаїна. — Тож я бігала до старої марно!
— Не турбуйте мене, — сказала я. — Я давно знала, що Олена Петрівна залишить усе Катерині. Я вже рік тому ходила з нею до нотаріуса.
— Чому ти кружляла навколо неї, коли знала, що нічого не втратиш? — здивувалася Фаїна. — Хай Катерина її доглядає.
— Я б вам пояснила, та боюся, що ви не зрозумієте, — відповіла я.
У встановлений термін спадок був оформлений, Катерина отримала всі документи на квартиру і внесок.
Було вирішено, що доки дівчина навчається і живе в гуртожитку, квартиру будуть здавати, а гроші переказувати на її рахунок.
Коли Катерина закінчить університет, вона сама вирішить, чи повернеться до рідного міста, чи залишиться в обласному центрі. Тоді квартиру продасть і купить нову.
Почувши про здачу, Фаїна запропонувала:
— Навіщо пускати чужих людей? Вони ще щось зіпсують. Нехай там живе Квітка.
Тридцятип’ятирічна Квітка – дочка Фаїни Вікторівни – досі живе з матір’ю. Вона приваблива, має гарну фігуру, освіту, працює, час від часу має роман, проте одруження не йде.
Фаїна дуже турбувалася за дочку.
— Чому Квітці так не щастить? Ось Лада – вдова з дитиною, а вона примудрилася мого Михайла захопити! — думала жінка.
Вона вважала, що власна квартира дочки допоможе їй вийти заміж.
— Хоча ця квартира ще Катерини, — міркувала вона. — Через три‑чотири роки може статись, що Катерина знайде чоловіка з квартирою, і тоді можна буде переказати її Квітці. Але про це я поки мовчу.
Розчарування було велике, коли Катерина відмовилася пустити Квітку у свою квартиру.
— Вона не платить, як інші орендарі, — сказала Катерина. — Я планую брати іпотеку, можу переїхати до столиці після університету, тож гроші треба збирати.
— Жадібна ти, Катерино, — підкреслила Фаїна. — Ви обидві тільки про себе думаєте. Якщо б Квітка мала квартиру, вона, можливо, вже вийшла б заміж.
— Мамо, у тебе ж є трикімнатна, продай її, купи однокімнатну і Квітці дай, — запропонував Михайло.
— Ти цікава, — обурилася мати. — Це моя трикімнатна, ваших часток там немає. Чому я в старості маю тіснитися? Я все життя живу в цій квартирі і не збираюся її залишати.
— Це не Коля цікавий, а ви, — втрутилася я. — Ви не готові пожертвувати своєю квартирою для донечки, а про чужу лише розмовляєте.
Так Квітка залишилася з мамою. Катерина орендувала свою квартиру, доки навчалася, а потім продала її та купила нову в обласному центрі.
Вона їхала до столиці лише на тиждень. Як кажуть, — гарно там, де нас немає…
Що думаєте про цю історію? Діліться в коментарях і ставте вподобайки.
