Дрібниці життя
Не послухавши поради батьків, Марічка вийшла заміж за свого коханого Олексія, серйозного хлопця. Його виховувала бабуся Стефанія бабуся Стефа, так він її називав змалку. Батьки Олексія загинули, коли йому було лише два роки, тому він їх зовсім не памятав.
Коли Марічка познайомила Олексія зі своїми батьками, Людмила Василівна одразу зайняла жорстку позицію, щойно хлопець пішов.
Марічко, ми тебе не для нього виховували. Ти навчаєшся на третьому курсі університету яке заміжжя, яка весілля? І Олексія в зятях я не хочу бачити. Що з нього взяти? Працює у автомайстерні простий роботяга Тільки знай я тобі не допомагатиму, якщо вирішиш цей крок зробити.
Мамо, я все одно вийду за нього заміж, ти ж мене знаєш, батько, як завжди, мовчав, все життя намагався зберігати нейтралітет між дружиною і донькою. Тим більше я вже чекаю дитину
Весілля було невелике, хоча батьки Марічки мали достаток, але Людмила Василівна не захотіла святкувати на широкий лад. Якби ж донька вийшла за сина її подруги, то Але Марічка вперта.
Поживе зі своїм механіком у бідності, прибіжить назад, зараз у неї в голові лише кохання та романтика, казала вона чоловікові. І ще з дому пішла, до тої його бабусі, бачте не хоче, щоб я принижувала зятя. Так і заявила Марічка, її зовсім не тішило, що донька чекає дитину.
Батьки Марічки мешкали в Києві у великій квартирі, донька звикла до комфорту, грошей, була у них єдина. Але вона пішла з Олексієм до бабусі Стефанії, яка жила у своєму будинку за сім кілометрів від Києва, у селі.
Минув час, Марічка народила донечку. Допомагала бабуся Стефа, навчала молоденьку маму всьому, сама вставала вночі до правнучки Оленки. Марічка знову навчалася в університеті, намагалася бути доброю дружиною і матірю, але не дуже виходило сильно втомлювалась. Щоранку вставала рано, бігла на маршрутку і їхала до Києва, а потім ще пересідала на іншу маршрутку до університету.
Додому поверталася втомлена бабуся з Оленкою зустрічали її біля хвіртки, малеча дуже чекала маму. Згодом приїжджав Олексій, працював до пізна. Брав донечку на руки і кружляв з нею. Дуже любив своїх дівчат. Марічка хотіла приділяти увагу чоловіку, але він приходив пізно, майже на останній маршрутці, втомлений і голодний.
А у Марічки скоро захист диплому. Їй все частіше хотілося повернутися до батьків у комфортну квартиру і дорогу б стільки часу не витрачала. Але Людмила Василівна образилася на доньку, не телефонувала і не цікавилася онукою.
У Олексія був старший брат Сергій, одружений давно, жив з дружиною і сином у Києві, у власній квартирі, сам заробив, їздив на заробітки за кордон. Але сімейне життя в нього не складалося дружина Юля вимагала все більше й більше.
Дзвонив Сергій, сказав Олексій бабусі та Марічці, пішов він від Юлі, постійні сварки, тепер квартиру винаймає.
Та як же це, забідкалась бабуся Стефа, сам купив квартиру і сам лишився.
Ба, Сергій вчинив по-чоловічому, все залишив дружині й синові, захистив брата Олексій.
Марічка якось пожалілася чоловіку, що такий ритм життя її змучив добирається двома маршрутками до університету. Правда, не сказала прямо, що має на увазі переїзд до її батьків адже сама погодилась жити з Олексієм окремо.
Втомилась я, казала Марічка, втомилась кожен день залежати від розкладу маршруток, довго їхати, багато зупинок, ледь встигаю
Олексій мовчки вислухав і поцілував дружину в щоку.
Є у мене одна думка, потім скажу, загадково відповів, сюрприз буде. Але Марічка не стала допитуватись, сил на цікавість не було.
Минуло кілька днів, якось ввечері біля їх двору зупинилася машина.
Може батьки приїхали, подумала Марічка, але машина була незнайома, старенька. Ні, це не батьки і машина справжнє корито.
Вийшла на подвір’я, побачила Олексія, який з гордістю виходив із цієї машини.
Ну, як тобі наша красуня?
Це корито, тобто машина? Де взяв?
Купив, відповів Олексій, на ті гривні, що відкладали на перший внесок за квартиру
Марічка дивилась на машину, шкода їй було тих грошей ж вони на квартиру відкладали, а він витратив на це корито. Тепер ще довго тут у селі пробудуть.
Олексій хвалив машину.
Я сам її ремонтував, вона на ходу, сідай, прокатаю тебе, і взяв за руку, посадив до авто. Залишилось тільки фарбу нанести і все. Тепер не будеш їздити маршрутками. Вона майже в гарному стані, а мені дісталась за копійки.
Їхала машина добре, але Марічка боялась, що та розсиплеться дорогою. Дома біля воріт бабуся Стефа з донькою чекали. Олексій закружляв із Оленкою, а Марічка поспішила до хати, переступила поріг і сльози градом. Ридала без зупину багато всього накопичилось.
Марічко, що ти, внучко, почула стурбований голос бабусі Стефи, Що сталося?
Олексій всі гроші, що на квартиру збирали, витратив на ту машину. Ми ж мріяли про квартиру а він
Заспокойся, моя дорога, обняла бабуся, ти найкраща і найрозумніша дівчинка, просто втомилась, тому й плачеш. Все це дрібниці життя, головне, що всі живі і здорові, не варто хвилюватися за гроші. Головне любов і розуміння.
Марічка прислухалась до мудрих слів бабусі Стефи, заспокоїлась. Потім навіть стало соромно, що так себе повела. Вийшла на ґанок, де сидів чоловік. Поблизу бігав кудлатий пес, а Оленка весело ганялася за ним, хотіла впіймати за хвіст. Тихенько сіла поруч із чоловіком.
Чому ти зі мною не порадився, Олексію? тихо запитала.
Хотів зробити сюрприз Ну от і порадував.
Марічка подивилась в його очі і побачила там багато невисловленого болю одразу все зрозуміла. Він же любить її, купив машину, щоб їй легше було діставатися університету, турбується про неї. Він вирішив проблему, на яку вона скаржилася тільки не зрозумів, що вона мала на увазі переїзд.
Гаразд, Олексій, машина так машина, примирливо сказала, обіцяй лише, що завжди будемо разом радитися.
Згоден, радісно відповів чоловік, ти ж знаєш, завжди сам все вирішував, вибач, тепер усе будемо вирішувати разом.
От і добре. Це все дрібниці життя, повторила слова бабусі Стефи, головне, ми разом, і донька в нас чудова.
Бабуся Стефанія дивилася у вікно і раділа, думала:
Сімейна сварка, причому перша. А без них хіба обійдешся? Ще буде чимало таких. Головне розуміти і любити одне одного. А що Марічка з Олексієм люблять один одного не сумніваюся Оце два голубки помирились, вона перехрестила їх та усміхнулась.
Олексій пофарбував машину, бабуся Стефа пошила нові чохли радіти, звісно, не надто було чому. Машина пережила багато, але вже невдовзі Марічка сиділа поруч з чоловіком на передньому сидінні і їхала у місто.
Вона не хотіла просити допомоги у батьків.
Минув час. Оленка підросла вже час було б віддати в дитячий садочок, бабуся старенька, їй потрібен спокій. Марічка закінчила університет і влаштувалася на роботу в Київ. Олексій все так само працював допізна, намагався заробити. Знову постало питання житла у місті. Але гривень ще не накопичили на перший внесок за квартиру. У батьків Марічка не хотіла просити допомогу матір не спілкувалась з донькою і онукою.
Та несподівано допомога прийшла, звідки й не чекали. В одну з вихідних, пес у дворі гучно забрехав. Марічка думала, що прийшла сусідка вона приносила молоко для Оленки.
Сергій! радісно вигукнув Олексій, побачивши старшого брата у вікно, тут же вибіг з дому. Привіт, брате, звідки ти?
Привіт, Олексію, привіт!
Брати міцно обійнялись, було видно обидва раді зустрічі. Оленка визирнула у відчинені двері.
Ой, племіннице, яка ж ти гарненька, засміявся Сергій, йди сюди, приніс тобі подарунок.
Вийняв з пакета великого зайця з довгими вухами та бантиком на шиї. Оленка взяла його, гарно розглядала, торкалась барвистого банта в повному захваті побігла похвалитись бабусі.
Бабуся Стефа і Марічка зустріли Сергія тепло.
Давно тебе не було, Сергію, як у тебе Олексій казав, що квартиру винаймаєш, запитувала бабуся, розливаючи чай.
У мене все добре, веселився він. З Юлею розлучився, вона знайшла іншого, поїхала під Харків. Аліменти плачу справно. А ось це тобі, брате, витяг з сумки товстий конверт, точніше вам з Марічкою. Це мій весільний подарунок, бо я тоді не був на заробітках.
Що це? напружився Олексій.
Гривні
Які гривні?
Вам на перший внесок, пояснив Сергій, вклав конверт брату в руки. Юля виїхала, квартира вільна, я живу у себе вдома. Ці гроші я збирав, планував ще одну квартиру купити не міг же забрати у колишньої житло. Вважайте мій подарунок.
За столом стало тихо, а потім усі радісно засміялися.
Дякую, брате, дякую, Сергію. Як ти вчасно
Марічка мало не плакала від радості бабуся Стефа обіймала старшого внука. Брати мовчки обійнялися слова були зайві, все ясно.
Восени Олексій з Марічкою та донькою переїхали у нову двокімнатну квартиру в Києві. Оленка пішла у садочок поруч з домом. Школа теж неподалік спеціально купили квартиру ближче, думали про майбутнє, адже Оленці потім у школу ходити.
Олексій так і працював у автомайстерні. Так доля перевіряла міцність молодої сімї. І правильно бабуся Стефа казала це все дрібниці життя, головне любов і щастя, щоб усі були здорові.
Дякую за прочитання, бажаю радості й миру кожному!
