ДОВГОЧЕКАНЕ ЩАСТЯ
Сьогоднішній день стає найщасливішим у житті Олени. Вона просто світиться від радості! Протягом дванадцяти років їй не вдавалося стати матірю, а зараз така щаслива новина! Вона чекає на дитину. Чи може бути для жінки щось важливіше? Кожна українка, яка пережила радість материнства, зрозуміє її.
Олена літає у хмарах від щастя. Постійно торкається до живота, лагідно усміхається й розмовляє з малюком, який лише два з половиною місяці живе у її серці.
З Андрієм вона познайомилася ще у студентські роки у Львівському національному університеті. Вони разом навчалися, разом і дипломи здобули. Одружилися через три місяці після випуску. Все було добре, вони справді кохали одне одного. Але через пів року спільного життя Олена почала турбуватись: чому немає дитини? Чоловік всіляко підтримував її, заспокоював, казав, що все неодмінно буде, і у їхній домівці ще звучатиме дитячий сміх.
Минули ще два роки і Олена майже зневірилась. Вона звернулася до лікаря в Києві, але серйозних проблем у неї не виявили. Андрій намагався підтримати кохану: водив до парку Шевченка, дбав, відволікав, але його дружина з кожним днем сумувала все більше. Так промайнули дванадцять років. Повного сімейного щастя Олена так і не відчула.
Якось у липневий теплий день, поки чоловік був на роботі, Олена вийшла прогулятись Хрещатиком. Її думки були такими важкими, що вона навіть не помічала, як проходила повз старі каштани, цілком поринувши у свої переживання.
Раптом… зовсім поряд прозвучало:
Може, ти моя мама?
Олена завмерла, наче по ній пробіг струм. Вона підняла очі і побачила маленького хлопчика років трьох. Він стояв по той бік паркану дитячого будинку, міцно тримаючись малесенькими руками за залізні прути, і дивився їй у вічі.
Із хвилюванням Олена підійшла ближче. Це був дитячий будинок далі вона помітила інших діточок, що гралися на майданчику.
Гляділа на хлопчика, а слова не знаходились, думки плутались. Вона усвідомлювала: цей момент може змінити її життя. Довго вдивляючись у малюка, вона запитала:
Ти памятаєш свою маму? Якою вона була?
Ні, я її ніколи не бачив. Тому й чекаю тут. Вірю, що якщо вона проходитиме поруч, то мене впізнає.
Так, це може бути саме так, радо погодилась Олена, відчуваючи, що має шанс стати для нього тією мамаю.
А як тебе звати?
Я Данило.
Олена вирішила діяти рішуче. Вона вже не сумнівачась: зробить усе, щоб усиновити цього хлопчика. Можливо, сама доля привела її до цього паркану.
У мене був синочок кілька років тому, але я його втратила, ніжно мовила вона. Його також звали Данилко, і я досі шукаю його. Може, ти мій малюк?
Хлопчик засяяв, раптом вигукнув:
Так, так! Ти моя мама! Ти вона! Я впізнав тебе! Це ти!
Його маленькі руки простяглись крізь решітку, і Олена пригорнула його міцно-міцно до себе.
Тоді ходімо зараз до завідувачки і скажемо, що ми знайшлися! Я заберу тебе додому.
Ура! прокричав Данило.
Радісно Олена з Данилком зайшла в будівлю дитячого будинку.
Нарешті Данилкові пощастить мати маму! сказала вихователька, щиро радіючи.
Почалися перевірки документів, комісії, нескінченне очікування все це минуло для Олени як в тумані. Але Данилко все розумів і вірив: його мама поруч. Тим часом Олена підготувала Андрія до приходу нового члена сімї. Вони разом облаштували дитячу кімнату, придбали меблі і все необхідне за гривні. Андрій, бачачи палаючі очі коханої, не міг відмовитися від усиновлення.
І ось наступає довгоочікуваний день! Данило стає їхнім сином. Вони разом, щасливі, тримаються за руки й прямують додому. Дім змінився тиша, яка панувала дванадцять років, зникла під тупотом маленьких ніжок й веселим: «Тату, глянь!». Олена розквітла. Всю любов, що не мала змоги віддати, присвятила цьому хлопчику. Андрій став для нього найкращим татом у світі.
Минає час, Данилко росте й тішить батьків. І ось одного прекрасного ранку Олена відчуває нездужання. Андрій непокоїться, вони разом їдуть до лікаря. Там їм повідомляють неймовірну звістку Олена стане мамою! Радість неможливо описати словами.
Вся сімя з нетерпінням чекає на появу ще однієї дитини. Той день настав народжується здорова дівчинка, Ладонослава. Тепер їхня родина стала повною.
Олена знає: диво народження Ладонослави трапилося лише тому, що вона одного разу не пройшла повз малого хлопчика біля паркану дитбудинку. В Україні вірять: добрі справи не залишаються без винагороди. Щастя приходить до тих, хто відкриває своє серце для любові, без жодних умов.
