Було це давно, коли мені виповнилося сімнадцять років саме тоді нашого батька не стало. Мама мусила працювати на двох роботах, тяжко заробляючи копійку зарплати вистачало лише на найнеобхідніше. На всьому мусили економити. Фрукти й солодощі зявлялися на нашому столі тільки на свята. Я ніколи не наважувалася щось просити у мами. З юності намагалася сама заробити на себе. Додому я поверталася з заробленими грошима, аби полегшити мамі тягар. У мене була молодша сестра. Ми з мамою дуже старалися зробити так, аби вона не почувалася гіршою за інших дівчат.
Але на падіння долі не скінчилися наші біди зі смертю батька. Маму паралізувало від інсульту й вона опинилася в лікарні. Відтоді вже не вставала з ліжка. Оформили їй пенсію по інвалідності, але гривень тих ледь вистачало. Не раз було тяжко, та я вірила: мусить бути світліше майбутнє.
Я залишила університет відтоді я була єдиною годувальницею сімї. Було дуже складно опікуватися знесиленою матірю та моєю сестрою. Мені не раз пропонували допомогу добрі люди, та я щоразу відмовлялася. Колись мама була лагідною й відвертою, а після інсульту змінилася до невпізнаваності.
Спочатку вона нарікала на долю, а згодом почала дорікати мені й сестрі. Не так готуємо, погано прибрали, дарма витрачаємо гроші.
Я терпіла й намагалася не звертати уваги. Усвідомлювала, що вона важко хвора й не винна в тому, що змінилася. Але боляче було чути те, що вона говорить, бо я робила для неї все. Якої подяки не мала. Знайомі не раз радили мені найняти для мами доглядальницю й звільнитися з важкої роботи. Були можливості піти працювати за більші гроші, але тоді матір залишилася б на чужу людину. Як я могла це допустити? Вона ж мама двох дочок, не міг би хтось чужий нею займатися!
З часом скарги мами ставали частішими. Вона сварила нас, якщо купували потрібні речі, хоч ми намагалися заощаджувати на всьому.
Довго я терпіла й мовчала. Та одного разу сталася подія, котра змінила все.
Я захворіла. Висока температура, страшенний біль у голові, кашель не вщухав.
Всю ніч не могла заснути й зранку вирішила йти до лікаря. Моя сестричка Наталка побачила мій стан, обійняла на прощання й благала мене не затягувати з візитом. Але мама, як завжди, сказала щось подібне до: «Навіщо тобі лікарі? Молодий організм сам дасть собі раду. У мене ситуація гірша, мені потрібні гроші. Потрачу тисячу гривень на лікарів, а діагноз буде звичайний грип!» Звинуватила, що я не дбаю про неї, і звинуватила, ніби бажаю їй смерті.
Це було надто тяжко. Я мовчки плакала. Не було ні сил, ні терпіння для неї я пожертвувала всім, кинула навчання, тяжко працювала, хоч доля мені підкидала й інші дороги. Накопичена втома вирвалася я вперше накричала на матір і виплеснула все, що було на серці.
Виявилося, що я підхопила пневмонію. Лікар категорично порадив лягти до лікарні, але я не могла залишити сестру на матір. Купила потрібні ліки й вирушила до подруги.
Оленка розчинила переді мною двері вичитала за те, що блукаю хворою, замість тепла й ліжка. Багато ми з нею говорили тієї ночі. Я розповіла їй усе, попросила допомогти з пошуком доглядальниці, адже не могла більше залишатися вдома. Потрібен був дах над головою.
Оленка запропонувала мені жити в неї, а сама швидко знайшла для мами доглядальницю. Я повернулася додому за своїми речами й побачила маму вона знову кричала, ледве переступила поріг. Навіть не запитала як я, а тільки гроші рахувала. Я її нагодувала й пішла в свою кімнату. Вирішила остаточно, що тут більше не залишуся.
Завдяки подрузі все владналося швидко. Вдалось знайти гарну доглядальницю жінку на імя Вікторія. Я знайшла кращу роботу. Матір уже не відвідувала може, здаюся жорстокою, та я зробила все, що могла. Ніколи від неї не отримала навіть слова вдячності. Чи варто було? Життя попереду.
Щомісяця переводжу гроші для мами й оплачую доглядальницю сума навіть більша, ніж треба. Вікторія, жінка, що доглядає маму, каже, що вона все менше нас пригадує. На свої іменини не передає нам вітання, хоча ми з сестрою їй дзвонимо. Але це вже не має вирішального значення. Я змінила роботу й незабаром зїду з квартири подруги. Разом із Наталкою плануємо винаймати власне житло. Моя сестра підтримує мене й каже: Батьків треба шанувати, та не тоді, коли вони тебе потрохи вбивають.
Жми «Нравится» и получай только лучшие посты в Facebook ↓
