Коли мені було сімнадцять років, мій батько залишив цей світ. Моя мама працювала на двох роботах, хоча грошей у нас майже не було. Ми економили на всьому, що лише могли. Фрукти й солодощі були тільки на Різдво чи Великдень. Я ніколи не сміла просити у мами щось зайве. Старалася сама заробити собі на життя. У мене була молодша сестра. Ми всі разом, з мамою, намагалися зробити так, щоб вона не відчувала себе гіршою за інших.
На жаль, смерть батька не стала кінцем наших труднощів. Маму забрали до лікарні у неї стався інсульт. Після цього вона більше не могла ходити. Їй призначили пенсію по інвалідності, але цих грошей було замало. Я намагалася сподіватися на краще, хоча це було нелегко.
Мені довелося покинути навчання, бо тепер я була єдиною, хто забезпечував родину. Важко було доглядати за хворою мамою і за сестрою. Багато знайомих пропонували допомогу, але я відмовлялася. До хвороби мама була щирою і доброю людиною. Та після інсульту все змінилося.
Вона почала жалітися на свою долю, потім на мене й на сестру. Казала, що ми погано готуємо, чистимо неуважно, витрачаємо забагато грошей на себе.
Я намагалася не зважати на її слова. Розуміла, що вона хвора і не все залежить від неї. Але боліло, що мама так ставиться до нас. Я робила для неї все можливе, а вона не цінувала моїх зусиль. Друзі не раз радили найняти доглядальницю для мами й змінити роботу. Можна було піти заробляти більше, та це означало менше часу для мами. Як же так у мами дві доньки, а доглядала б її чужа людина? Я не могла дозволити собі таке.
З кожним днем скарг від мами ставало більше. Вона сварила нас за будь-які покупки. Хоч ми економили буквально на всьому.
Довго мовчала, терпіла. Та одного дня все змінилося для мене.
Захворіла. Голова розколювалася від болю, температура, кашель.
Я не спала всю ніч, а на ранок вирішила піти до лікаря. Сестра побачила моє слабке самопочуття, зібралася до школи, обняла мене й попрохала не зволікати з лікарем. А мама як і завжди сказала, що мені лікування не потрібне, що молодий організм сам впорається, і їй значно гірше. Їй треба більше грошей. Мої витрати на аналізи та консультації марно витрачені кошти, а у мене, мовляв, звичайний грип. Звинувачувала мене в тому, що я не дбаю про неї і хочу, аби вона зникла.
Я слухала все це і тихо плакала. Чесно кажучи, сил вже не було. Заради мами я покинула навчання, тяжко працювала, хоча могли б знайти кращу долю. Мабуть, я була настільки виснажена, що нарешті виговорилася сказала мамі все, що думаю.
Обстеження показало у мене пневмонія. Лікар настійливо радив залишитися у лікарні, але це було неможливо, я не могла лишити сестру з мамою. Купила ліки й вирушила до подруги.
Олена впустила мене. Зварила на мене, що ходжу по місту, замість лежати вдома під ковдрою. Ми довго розмовляли. Я розповіла їй про маму, попросила допомогти знайти доглядальницю та житло. Я вже не могла залишатися вдома.
Олена запропонувала пожити у неї, а тим часом сходити додому по найнеобхідніше.
Дома мене чекала мама, котра з порогу почала кричати, не питаючи, як я почуваюся, а знову рахувала гроші. Я її нагодувала, а потім пішла у свою кімнату відпочити. Я більше не житиму тут.
Подруга швидко виконала мої прохання знайшла доглядальницю, дозволила мені залишитися у себе. Я змінила роботу, перестала приходити до мами. Можливо, хтось назве мене негуманною, але я справді зробила все для неї. І ніколи не отримала жодної подяки. Чи варто було так старатися? Все ще попереду у мене.
Щомісяця я віддаю гроші на мамині потреби й зарплату доглядальниці. Навіть більше, ніж треба. Марія, жінка, що доглядає за мамою, каже мама дедалі менше згадує нас. Не вітає нас з днем народження. Хоч ми з сестрою її вітаємо. Але це не найголовніше. Я змогла змінити роботу і невдовзі переїду з квартири Олени. Ми з сестрою вирішили орендувати житло. Сестра підтримує мене і каже: «Потрібно дбати про батьків, але не тоді, коли вони потроху тебе вбивають».
Жми «Нравится» и получай только лучшие посты в Facebook ↓
