«Мені довелося придбати окремий холодильник», каже Марія. Її голос тремтить, очі наповнені сумом. «Ситуація просто абсурдна, але в мене немає вибору. Я не заперечую проти продажу квартири і поділу грошей порівну Але мама категорично проти цього».
Марія лише нещодавно відсвяткувала свої двадцять чотири. Вона здобула вищу освіту, влаштувалася на роботу, але поки ще не вийшла заміж. Життя навіть у власному домі не назвеш легким. Марія володіє половиною столичної квартири в Києві. Колись вона належала батькові. Після його смерті Марія та її мама, Оксана, отримали її у спадок порівну тоді Марії було чотирнадцять років.
Десять років тому їхню сімю спіткала біда: вони залишились без годувальника. Оксана, мама Марії, відмовилась від роботи, коли донька була ще маленькою. Відпустку по догляду за дитиною вона теж не брала її чоловік добре заробляв, забезпечував родину повністю. Оксана зосередилася на домашніх турботах. А коли чоловік раптово помер, тільки сльози й залишились: «Кому я потрібна у сорок років? На прибиральницю тільки, мабуть»
Марія вдихає повітря і продовжує: «Я отримувала пенсію по втраті годувальника, але мама не могла відмовити собі у походах по магазинах, купівлі обновок, хоча ми ледь тримались на плаву. Спочатку допомагав мамин брат, але йому швидко це набридло.
Дядько заявив Оксані, що їй треба знайти роботу. У нього свої діти, й утримувати усіх він не міг. Через рік Оксана привела додому чоловіка. Імя його було Сергій. Вона сказала, що він житиме з нами. Мама мала свій рецепт вирішення фінансових проблем вийти знову заміж. Сергій дійсно багато заробляв, але з Марією вони так і не знайшли спільної мови.
Сергій прямо мені заявив: «Ти тільки їси. Краще б допомагала по хаті прала, прибирала. Навіщо тобі якісь уроки? На які університети ти розраховуєш? Працювати треба, а не навчатися! Чи ти думаєш, я буду тебе годувати все життя?»
Я нічого не могла сказати у відповідь. Так, я отримувала пенсію, але мамі гроші теж дуже були потрібні. Мама ніколи не захищала мене перед новим чоловіком. Вона боялася втратити ще одного годувальника.
«Без нього ми пропадемо», казала вона мені. «Не сперечайся з ним. Робіть, що він каже. Він наш захист».
Мені вдалося вступити до університету і знайти роботу. Але весь цей час мене вважали черговим «ротом», що сидить на шиї Сергія. Він підраховував усі витрати, які були повязані зі мною.
«За півроку, як влаштувалась на роботу, я змогла придбати собі маленький холодильник поставила його в кімнаті, бо Сергій замкнув кухонний», продовжує Марія.
«Є робота? Ось, харчуйся сама», кинув Сергій.
Мама знову мовчить. Навіть коли Сергій показував мені рахунки за комунальні послуги й вимагав, щоб я сплачувала усе, що ніби витратив на мене роками. Згодом Сергія звільнили з роботи. І він, і мама почали активно оббирати мій холодильник. Всі рахунки також переклали на мене. Спочатку я все платила. Але майже рік Сергій просидів без роботи, і мені це набридло почепила замок на холодильник. Звісно, мама була проти, доводячи, що Сергій нас усе життя годував.
Я сказала: «Якщо хочете допомагайте. Я не перша, хто змушений боронити своє у цьому домі. Ідіть працюйте».
Нещодавно Сергій зібрав сумку і поїхав. Мама вже втомилась від чоловіка, який не приносив грошей. Але замок на моєму холодильнику я не знімаю. Мама досі не працює. А я вважаю, що настав її час. Як думаєте, це правильно?..
