Дощ іде до щастя
Після спекотного літа настала холодна й пронизлива осінь, з різким вітром та нескінченними дощами.
По дорозі додому, стомлена від вітру та мряки, Оксана зайшла до магазину, щоб перечекати непогоду і купити щось на вечерю. Тут було тепло, світло та сухо. Вона повільно йшла між полицями, розглядаючи упаковки.
Набрала цілий кошик продуктів. У овочевому відділі взяла лимон і гроно винограду. Уявила, як зіграється на м’якому дивані перед телевізором, питиме гарячий чай з лимоном і відщипуватиме солодкі ягоди. А може, вип’є трохи вина, щоб швидше зігрітися.
Зупинилась біля полиці з ковбасами та сосиками, вагаючись, що вибрати. Зараз би з’їла й те, й інше. Зранку ні крихти в роті не було. Оксана ковтнула слину і простягнула руку до ковбаси — її не треба варити. Але її пальці зіткнулися з іншою рукою, яка теж тягнулася до того самого батону.
Вона відсмикнула долоню, підвела погляд і побачила поруч високого гарного чоловіка. Стильна стрижка чорного волосся з ледь помітною сивиною на скронях, карі очі, повні губи. Ще й у чорному пальто — усе, як вона любить.
— Вибачте, — сказав чоловік, усміхнувшись білосніжними рівними зубами.
«Голлівуд відпочиває. Немов з глянцевого журналу. Невже такі ходять у звичайний «АТБ» за ковбасою?» — подумала Оксана. Її кинуло в жар від цієї усмішки. Вона ледь відвела погляд і відійшла від полиці. «Учепилась очима, ніби коза до нового тину», — лаяла себе, йдучи до каси.
Побачила себе у відблиску вітрини з напоями і жахнулася. «Боже, яка ж я розкуйовджена. Що він подумав про мене? Та що за різниця. Де він, а де я». Вона виклала продукти з кошика на стрічку. Поруч хтось поклав майже те саме, і навіть ту саму ковбасу.
Мабуть, вона занадто довго дивилася на чужі покупки, бо раптом почула:
— У нас із вами однакові смаки, ви не знаходите?
Оксана знову побачила красеня й його усмішку.
— Який тут смак? Звичайний набір продуктів. У половини покупців такий самий, — відповіла вона і відвернулася, згадавши, що виглядає як мокра курка.
— Так, справді, — погодився він.
«Я — вся на вітрі, а він ніби тільки з перукарні вийшов». Вона уявила, наскільки пружинистим на дотик його волосся, і одразу ж стримала себе. «Побачила гарного і розпустила слинки? Завертай губу. Він не для тебе».
Оксана склала продукти в пакет, розрахувалася і, змусивши себе не дивитися на чоловіка, пішла до виходу. На вулиці порив вітру вдарив у обличчя, немОксана глянула у вікно, де сіяв дощ, і зрозуміла, що іноді щастя приходить саме під таким тихим, ніжним шепотом.
