**Щоденник**
Доню, не думай поганого! Я не бездомний. Мене звати Тарас Іванович. Я приїхав до своєї доньки. Важко про це розповідати
До Нового року залишалися лічені години. Усі колеги вже розійшлися по домівках, але Олену ніхто не чекав
Щоб не йти на роботу другого січня, вона вирішила все зробити заздалегідь.
Додому вона встигне у холодильнику вже лежать приготовані салати, фрукти та пляшка шампанського.
Наряжатися їй було ні для кого. Так і хотілося скинути туфлі на підборах та перевтілитися в мяку домашню одежу.
Так вийшло, що з Олегом вони розійшлися кілька місяців тому, і розставання було настільки болючим, що Олена й не думала про нові стосунки.
Тепер їй було спокійно наодинці
Олег намагався повернути її, телефонував, але вона не хотіла починати все знову. Нічого доброго з цього не вийде вони не пара, занадто складно.
Навіть згадувати про нього не хотілося минуле, нащо псувати собі свято.
Олена вийшла з автобуса. Ще кілька кроків і вона вдома.
Біля підїзду, на лавці, вона раптом побачила старенького. Поряд з ним стояла маленька ялинка.
Мабуть, до когось у гості! подумала вона.
Вона привіталася, а чоловік лише кивнув, не піднімаючи очей.
Їй здалося, що в його очах блиснули сльози Чи то відблиск вогнів? Не знаючи, як реагувати, вона швидко зайшла у підїзд.
Надворі підморозило, і Олена мимоволі здригнулася.
Після гарячого душу вона вдягла улюблений теплий халат, налила кави та підійшла до вікна.
Дивно, але дідусь досі сидів на лавці.
Пройшла вже година, як я вдома До Нового року лише дві. Якщо він у гості, то чому сидить на морозі? І той блиск у очах не давало спокою.
Вона накрила стіл, увімкнула ялинкову гірлянду, але думки постійно поверталися до самотнього старого.
Ще через півгодини вона знову глянула у вікно він досі сидів, навіть не рухаючись.
Може, йому погано? Так можна й замерзнути
Олена накинула куртку та вийшла на вулицю.
Підійшовши, вона сіла поруч.
Старий подивився на неї й відвернувся.
Вибачте, у вас все гаразд? Ви вже давно тут. Може, вам потрібна допомога?
Він зітхнув:
Нічого, дитинко Трохи відпочину і піду.
Куди?
На вокзал. Додому.
Так не годиться. Я не хочу завтра знайти вас тут замерзлим. Ходімо до мене! Відігрієтеся, а тоді вирушите.
Та ні
Жодних «ні»! Ходімо!
Якби зараз її побачила Наталка, її подруга, то точно б здивувалася Але її тут не було, а залишити старого Олена не могла.
Дідусь підвівся, узяв ялинку.
Візьму її?
Звісно, беріть!
У квартирі він скромно поставив ялинку в коридорі, роздягнувся.
Кожен рух давався йому з трудом видно було, що він дійсно замерз.
Він сів на кухні, Олена налила чаю. Він довго грів руки, тримаючи чашку, зробив кілька ковтків і підвів на неї очі.
Доню, не думай поганого! Я не бездомний. Мене звати Тарас Іванович. Я приїхав до доньки. Важко розповідати
Ми з її матірю розійшлися багато років тому я винен, зустрів іншу.
Закохався, як дитина, нічого навколо не бачив
Спершу ховався, але дружина дізналася про мене й Катрусю. Сварилися часто, і одного дня я просто вийшов із дому, пішов до неї
Доньці тоді було пять.
Спочатку я приходив, намагався допомагати, але Галина, моя колишня, була гордою. Від мене нічого не брала, навіть аліментів не хотіла. Казала: сама виховаю.
Я пробував давати гроші через батьків, через знайомих вона все повертала. Ні і все!
Потім вона налаштувала доньку проти мене.
Одного разу я прийшов до садка, хотів передати іграшку А вона втекла від мене, сказала, що я їй не батько.
Тоді я здався. Перестав навязуватися. Ми з Катрусею поїхали з міста.
Спершу надсилав гроші Галині, але їх завжди повертали.
Тож я перестав. Зрозумів вона від мене нічого не візьме.
Десять років тому ми повернулися. Моїх батьків уже не було, тож ми оселилися в їхній колишній квартирі.
Потім продали її, купили хатинку в селі біля міста там і жили.
Дітей у нас не вийшло
А два роки тому не стало Катрусі. Я залишився один.
Не знаю, що мене штовхнуло сьогодні піти до доньки На прощення я не сподівався.
Скільки років не бачив її! Вона живе в тій самій квартирі, де ми колись
Я купив ялинку, прийшов Але вона не впустила мене.
Я все розумію
Навіщо я прийшов? Що хотів побачити? Я для неї чужий.
Але мені нічого не треба дім є, пенсія гарна. Я міг би допомагати їй, адже вона рідна
Все було б інакше, якби Галина дозволила мені бу
