Давно це було, ще за часів, коли зими були сніжнішими, а родинні історії складнішими. Новорічні свята добігали кінця, і вже набридли оливє та узвари, тож на сніданок Олеся зварила вівсянку. Час було повертатися до звичного столу.
Вони троє сиділи на кухні, коли з кімнати почувся дзвінок мобільного чоловіка. Він вийшов, а Олеся мимоволі прислухалася до його відповідей, намагаючись зрозуміти, хто телефонує.
Коли Дмитро повернувся, він виглядав не засмученим, але задуманим.
Мама дзвонила, промовив він. Просила приїхати, тиск підскочив.
Їдь, звичайно, кивнула Олеся.
Коли чоловік пішов одягатися, вона згадала його слова: «Зараз? Може, не варто? Гаразд, гаразд». Зазвичай, коли свекруха вимагала приїхати, Дмитро біг до неї без зайвих слів. «Знову накручую себе», зупинила вона власні думки.
Скоро повернуся, крикнув Дмитро з передпокою, і двері за ним зачинилися.
Їж, синку, підштовхнула Олеся Юрка, який розмазував кашу по тарілці.
А ми підемо на гірку? Ти обіцяла, похмуро промовив хлопчик, довго розглядаючи ложку перед тим, як покласти її в рот.
Тато повернеться і підемо. Договорились? вона посміхнулася. Але спершу зїж кашу.
Добре, без ентузіазму відповів Юрко.
Якщо через пять хвилин тарілка не буде порожньою, нікуди не підемо, суворо додала Олеся і пішла мити посуд.
Вона прасувала білизну, а Юрко грався машинками на підлозі, коли почувся клацання замка.
«Нарешті», подумала Олеся, поставила праску і прислухалася до шелесту в передпокої. «Щось довго він там», і вона вийшла назустріч.
У дверях стояла дівчинка років десяти, яка цікаво оглядала Олесю. Позаду неї стояв Дмитро з винуватим виглядом. Він поклав руки на плечі дитині і виставив підборіддя вперед.
Це моя донька, Соломія, промовив він, опустивши очі. Мама попросила взяти її до завтра.
Зрозуміло. А її мама? З новим коханцем поїхала на море? гірко зауважила Олеся.
Дмитро здригнув плечима, але вона вже повернулася до прасування.
Заходь, почувся його голос, і краєм ока вона побачила, як Соломія підійшла до Юрка.
У нас залишилася каша? запитав Дмитро.
Я не буду кашу, одразу відповіла дівчинка. Я хочу макарони з ковбаскою.
Дмитро зніяковіло подивився то на доньку, то на дружину. Олеся знизала плечима і махнула рукою у бік кухні, мовляв, іди, готуй сам.
Незабаром він знову покликав її:
А у нас є макарони? Я не знайшов.
Є. Ось залишки. Допрасую схожу в магазин. Олеся кинула на нього докірливий погляд.
Не дивись так. Я сам не знав, що
Невже? А мама, коли дзвонила, не сказала, навіщо тебе кличе? По тому, як він відвів очі, вона зрозум
