Ще зі школи, я ходив працювати на місцеві забудови. Заробляв собі на кишенькові, та на подарунки дівчині, тепер вже дружині. Якось я так примилькався, робота почала мені подобатись. Начальник забудови, на якій я працював востаннє, запропонував мені керівну посаду, тільки для цього маю отримати відповідну освіту. Я погодився, пішов навчатись на архітектора, паралельно працював на вихідних, та інколи по буднях.
Все йшло гладко, гроші почав отримувати гарні, тому вирішив що з одруженням тягнути немає сенсу. Забезпечити родину вже можу, й допомоги просити ні в кого не потрібно просити. Це якось принизливо для мене. Мої батьки все самі робили, й мене так привчили. В першу чергу я чоловік.
Через два роки, як я закінчив університет, влаштувався на повну ставку працювати, на майданчику стався нещасний випадок. Мені на голову впала цеглина з п’ятого поверху. Дякувати Господу, я був в касці. Так би навряд вижив. Мені провели не одну операцію, проте пошкоджену частину мозку відновити не вдалось. Мої кінцівки почали функціонувати на половину. Нічого важкого підіймати не міг, точність рухів геть зникла. Я більше не міг працювати на своїй посаді. Інваліда брати на роботу охочих багато не було. А якщо й брали, то платили мізерну зарплатню. Ніби насміхались. А жити за щось, забезпечувати дружину та маленького сина було потрібно. Змиритись зі своєю травмою було важко, але потрібно якось далі жити.
Ми вирішили, що за сином тепер буду наглядати я, а дружина піде на роботу. В довгих пошуках гідної зарплатні, вирішили, що вона поїде до Італії на три місяці. А далі, як складеться. Оля буквально з перших днів почала відправляти нам гроші. Суми були кругленькі. Навіть не міг уявити, де вона стільки заробляє. Нам вистачало з головою. Я навіть зміг розпочати курс лікування, та відкладати по тисячі євро в місяць. Оля розповідала, що потрапила до багачів гувернанткою. Вони платять гарну зарплатню, та додають понаднормові, якщо вона залишається в будинку цілодобово.
Через три місяці, як планувалось, вона не повернулась, сказала, що продовжила контракт, візьме відпустку через два місяці. Не може втратити таку гарну роботу. Через два місяці вона знову сказала, що потрібно ще мінімум чотири. Роботодавці хоч й щедрі, але дуже строгі.
Що ж робити, чекаємо далі. За час, поки жінка була на заробітках, я майже повністю відновив рухливість кінцівок. Тільки ще трохи проявлялась дислексія. Але це вже на все життя. У деяких це з народження, а в мене набуте.
Минуло вже більш як дев’ять місяців, як я не бачив дружину. Засумував за нею дуже сильно. Та й син не менше. Постійно питав де мама? Ще через місяць Оля нарешті повернулась. Привезла товстелезний конверт з грошима. Все була валюта. Там вистачало, щоб жити до кінця життя не працюючи. Вона дуже схудла, але стала мати якийсь зверхній погляд. Я відчував, що щось не так. Мої почуття мене не підвели. Оля завела в Італії собі іншу родину. Там вже має доньку. Тому й не їхала додому так довго. Вона розповіла все, не ховаючись. Сказала, що пішла на це, заради родини. Вона першого ж дня, як прилетіла, познайомилась з якимось олігархом, який закохався в неї до втрати розуму. Дарував дорогу подарунки, давав багато грошей на потреби. Потім поселив її у свою квартиру. Вона мала необмежений доступ до його статків, от і брала, без ніяких питань, скільки хотіла. Більшу частину відправляла чоловіку з сином, ще на частинку жила, а решту відкладала. Все ж такий фарт міг рано чи пізно закінчитись. Оля не була вірна мені, але змогла повністю забезпечити родину всім необхідним, та повернути мої минулі здібності.
Після нашої розмови, вона сказала, що там офіційно ніякого шлюбу не має, тому хоче забрати дитину, перевести з італійського банку всі свої збереження на український рахунок, та знову жити разом, як все було раніше. А я навіть не знаю. В мені б’ється кохання до Олі з її зрадою. Вона робила все, що в її силах, аби дати нам світле майбутнє, проте з іншої сторони невірність…
