Непотрібна дитина
Як хочете назвати свою донечку? Похилого віку лікар із досвідченою посмішкою звернувся до молодої пацієнтки.
Ми ще не вибрали ім’я, втрутилась у розмову Наталія, що сиділа на стільці біля ліжка. Це ж відповідальний крок, Лесі треба все обдумати.
Я й не хочу називати. Неочікувано для всіх озвалась сама юна мама. Я зовсім не збираюся її забирати. Напишу відмову.
Що ти вигадуєш? жінка схопилась на ноги, кинула сердитий погляд на дівчину й звернулася до лікаря. Вона не усвідомлює, що говорить. Ми, звичайно ж, дитину заберемо.
Я загляну пізніше, відпочивайте. Суперечки між родичами лікарю явно були байдужі.
Як тільки за медиком зачинились двері, мати взялася вмовляти дочку докором.
Як ти смієш таке казати? Що люди про нас подумають? Ми ж навіть переїхали до Львова, щоб усе було тихо. Ця дитина має залишитися в нашій родині.
А хто в цьому винен? Леся твердо глянула на жінку. Якби ти тоді до мене дослухалася, цього б не сталося! Я б спокійно закінчила школу і вступила далі. Якщо тобі потрібна дитина забирай, мені вона не потрібна.
Дівчина відвернулася до стіни, показуючи, що розмова завершена. Наталія ще кілька хвилин намагалась достукатися, але медсестра попрохала залишити палату пацієнтці необхідний спокій.
Леся лишилась сама, тихо плакала в подушку і в думках молилася, щоб це все скоріше скінчилось.
Несміливий стукіт змусив її витерти сльози. Вона глибоко зітхнула і відповіла:
Заходьте.
Леся думала, що це хтось із персоналу, може, батько. Проте жінка, яка увійшла, була їй зовсім не відома.
Вам чимось допомогти? як ніколи раніше їй було важко залишатися спокійною.
Я тут… Просто почула випадково, що лікарі говорили… Жінка ніяковіла, не наважуючись поставити пряме питання.
Так, я справді хочу відмовитись від дитини. Вас це цікавить?
Я бачила, як твоя мама…
Вона мені не мама! різко перебила Леся, одразу забувши про спокій. Всього-на-всього мачуха, яка уявила себе кимось важливим. А моя мама працює в Чехії.
Вибач, я не хотіла образити, знітилася жінка. Просто у мене свої троє діток, і я теж виросла у дитбудинку. Мені страшенно жаль твою малу, вона ж ні в чому не винна!
Маленьких швидко всиновлюють, так мені говорили, знизала плечима Леся. Я навіть доторкнутися до неї не можу, не те що більше… Якби Наталка тоді не втрутилась, мене вже не було б.
Ти ж доросла, могла вирішити сама. Тобі ж більше пятнадцяти?
То ж ганьба яка! передражнюючи мачуху, пробурмотіла Леся. Як ми людям у вічі дивитимемось?
Не розумію…
Я розповім, гірко всміхнулась Леся. Може хоч так перестанете мене засуджувати.
*************************************************
Останній рік у школі для Лесі став справжнім випробуванням. Не лише тому, що коханого Романа забрали до війська, а й тому, що до класу перевели новенького зі столиці. Його, Івана, змусив переїхати батько, бо хлопець своїми витівками підривав сімейну репутацію.
Іван обсипав дівчат дорогими подарунками, возив у кавярні на проспекті Свободи, до нічних клубів. Більшість дівчат спокусились, кожна сподівалась стати нареченою «принца».
Трималася тільки Леся. Вона чесно любила Романа й інших не потребувала. Коли Іван, здавалося, полишив спроби, вона зраділа.
Дарма.
Наприкінці грудня у подруги Лесі був день народження. Зібрався весь клас, Іван теж прийшов. Його метою були не вітання.
Під час вечірки Лесі зателефонували, вона вийшла поговорити у коридор, а коли повернулась її місце вже зайняв Іван. Спочатку не звернула уваги, а потім їй стало погано.
Зранку важко відкрила очі поруч Іван, самовдоволена посмішка.
Бачиш, а казала, що не погодишся, сказав він, наче нічого не сталося. Вважай, це твоя компенсація. Я навіть здивувався Ваш Роман справжній неудаха.
Дістатись додому було нестерпно. Її хитало, голова паморочилась. Оточуючі відверталися.
Ключі Леся навіть не дістала, просто дзвонила у двері знала, мачуха вдома.
Де ти волочилась? накинулась Наталія. Додому не повернулась, телефон відключений… І вигляд у тебе жахливий! Якби батько побачив
Викликай лікаря і поліцію, перебила Леся. Я хочу написати заяву. Нехай його посадять.
Наталія помітно занервувала. Оцінивши ситуацію, зробила висновки.
Хто це був?
Іван, а хто ж іще, ледь вимовила Леся. Тільки йому вистачило б нахабства. Викликай, або я сама зараз.
Почекай, задумалась Наталія. Вона завжди шукала вигоду. Його все одно відмажуть. Хай батько компенсує нам. Ти з розуму зійшла?
Я сама в поліцію піду!
Нікуди ти не підеш! Наталія схопила руки Лесі і потягла назад. Сили опиратись не було. Люди ще й тебе винуватою зроблять, усі у Львові будуть шепотіти. Я сама все вирішу.
Телефона в Лесі не було загубила чи залишила у подруги. Й вийти не змогла: Наталія замкнула двері. В голові крутилось, постіль кликала до себе
Кілька днів по тому Леся перебралась до бабусі у Дрогобич, за сто кілометрів від Львова. Дорогій людині вона нічого не розповідала, роблячи вигляд, що все гаразд.
Через місяць Леся дізналась страшну новину та ніч дала свої наслідки. Вона вагітна.
Наталія стрибала від радості. Тепер у них буде забезпечене життя! Дід Івана обіцяв щедро заплатити в гривнях, а головне поки не розголошувати нікому, принаймні до пятого місяця.
Лесю ніхто не питав, чого вона хоче. Щойно дівчина заявила, що не буде цього терпіти грандіозний скандал і цілодобовий нагляд.
Дід, попри невдоволення, грошей дав. І пообіцяв платити і далі.
**************************************************
Ось тепер ви, мабуть, розумієте? втомлено сказала Леся. Скільки я пережила через цю дитину Рома покинув, не повірив. Подруги відмовились, довелось переїхати. Навіть школу не закінчила.
Пробач, я судила, не знаючи всієї правди, промовила жінка. Але маленька все одно ні в чому не винна.
Леся, нам треба серйозно поговорити! у палату рішуче увійшла Наталія, за собою чоловіка вітчима Лесі. Прошу сторонніх покинути, це сімейне питання!
Жінка, з співчуттям поглянувши, вийшла й щільно зачинила двері.
Я не дозволю тобі зруйнувати мій ідеальний план. Лишиш дитину тут додому можеш не повертатись! Куди підеш? Бабуся померла, квартира відійшла дядькові. Будеш по вулиці?
Ні, вона поїде зі мною. До палати зайшла жінка в елегантній сукні. Очі Лесі засяяли щирою радістю.
Мамо! Ти приїхала!
Звісно, приїхала, тихо промовила Альбіна, обіймаючи доньку. Я не залишу тебе в біді. Якби ти мені раніше все сказала вже давно була б зі мною. Я сподівалась, що тут тобі легше школу закінчити.
Думала, ти мене не потребуєш, видихнула Леся крізь сльози. Відчула себе дитиною.
Хтось там переконував, що ти не хочеш зі мною бачитися. Посилки повертали, дозвонитися до тебе не могла. Думала, ти не пробачила. Але нічого, посміхнулась жінка, витираючи Лесині сльози, Ми виїдемо, і все забудеться
*****************************************************
Леся поїхала разом із мамою за кордон. Дитину залишили Наталії, що розраховувала на спокійне і багате життя. Але все вийшло інакше. Коли впливовий дідусь дізнався про ситуацію, він забрав дівчинку до себе і змусив Івана визнати батьківство.
Леся нарешті щаслива: поруч найдорожча людина, яка ніколи не зрадить і завжди підтримає.
***
Я часто задумуюсь про пережите. Втративши все, я здобув головне: навчився цінувати себе та справжню підтримку. І тепер точно знаю навіть у найтемніші часи поряд обовязково знайдеться хоча б одна людина, якій ти справді важливий.
