Ось адаптована історія в українському культурному контексті:
Однієї зими Соломія поспішала додому. Під розталим снігом лишалися островки льоду, ноги ковзалися, а на дорозі стояли калюжі. Машини, що мчали повз, оббризкували перехожих брудною водою. Соломія йшла подалі від краю тротуару.
Дійшовши до хати, вона відчула, як спина змокла, а ноги гули від втоми. Їй давно вже треба було купити нові чоботи.
У передпокої Соломія безсило впала на пуф. Зняла взуття й пошевелила пальцями в мокрих колготках. «Добре б зараз гарячого чаю з лимоном», — подумала вона, щоб не застудитися. Не встигла поставити чоботи біля батареї, як почула стукіт у стіну. Так мати кликала її — била ложкою об стіну. Соломія зітхнула й пішла до материної кімнати.
— Що, мамо?
Мати буркнула щось у відповідь.
— Я була на роботі. — Соломія підійшла до ліжка, поправила зісковзнуту ковдру. Від неї пахло сечею. «Підгузник переповнений», — зрозуміла вона.
Вона дістала новий із пачки біля ліжка, відкинула ковдру. Подолавши нудоту від різкого запаху, Соломія змінила підгузник. Увесь цей час мати бурчала. Говорити вона не могла.
— Ось і все. Зараз приготую вечерю й нагодую тебе. — Соломія підняла з підлоги важкий підгузник і вийшла з кімнати, ігноруючи материні звуки. Вона звикла не скаржитися й не ображатися — від цього легше не стане.
Колись у них була звичайна родина. Батько очолював кафедру в університеті, мати сиділа вдома з дітьми. Але одного дня все розвалилося. Соломія закінчила десятий клас, її брат Тарас склав сесію за третій курс, коли батько раптово помер.
Мати одного абітурієнта намагалася дати йому хабаря, щоб син потрапив на бюджет. Батько був принциповим і чесним, тому відмовив. Тоді жінка, обурена відмовою, написала на нього донос — нібито взяв гроші, а її син не вступив. Розпочалася перевірка. Від стресу в батька стався серцевий напад, і він помер по дорозі до лікарні.
Мати не змогла перенести втрату й поступово втрачала глузд. Вона не помічала Соломії з Тарасом, годинами дивилася в одну точку. Потім раптом бігла на кухню й починала готувати вечерю, ніби чоловік ось-ось повернеться.
Раніше до них двічі на тиждень приходила дівчина Оксана, прибирала й ходила за продуктами на ринок. Мати не визнавала м’ясо з магазину. Після смерті батька Оксану довелося відправити. В родині, окрім нього, ніхто не працював. Тепер усе лежало на Соломії.
Збереження швидко закінчилися, а й було їх небагато. Мати не вміла економити, купувала собі сукні й прикраси. Вона була гарною жінкою, і батько ні в чому їй не відмовляв.
Колись до них часто заходили батькові колеги. І досі мати змушувала Соломію накривати стіл і сама вдягалася, ніби чекала гостей. А потім забувала про це й лаяла доньку за зайву їжу.
Тарас першим заговорив про те, що Соломія має піти працювати. Якщо він кине університет, його відразу заберуть у армію — і від нього буде ще менше толку. А так закінчить навчання, знайде роботу й допомагатиме грошима.
На той момент це здавалося єдиним виходом. Соломія кинула школу й влаштувалася в дитячий садок. У дитинстві вона закінчила музичну школу, і завідувачка взяла її проводити свята. Ця робота давала можливість в денний час заглянути до дому й навідати матір, коли діти спали.
Коли Тарас закінчив університет, він поїхав працювати до Києва. Про обіцянку допомагати він швидко забув. На прохання допомогти грошима, щоб найняти сидіння для матері, він відповідав, що йому важко самому, що треба платити за оренду.
Між братом і сестрою завжди були напружені стосунки. Уся краса дісталася Тарасу — карі очі, густе волосся, високий зріст. Соломія ж була схожа на батька — невисока, з тонкими устами й непримітним обличчям.
Лише батько хвалив її за музичні успіхи. Вона годинами грала етюди, аби почути його схвалення. Але батько помер, а мати ставилася до неї, як до домробітниці.
Коли Тарас приїжджав, це було рідко. Одного разу після його від’їзду Соломія заглянула в материну шкатулку — хотіла продати якесь маленьке кільце, бо грошей не вистачало. Виявилося, що більшість прикрас зникла. Вона зразу зрозуміла, хто їх узяв.
Але мати звинуватила саме Соломію.
— Я продала частину, бо нам треба на щось жити, — сказала вона.
Мати покричала, але в міліцію не подзвонила. Соломія знала, що вона ніколи не повірить у підлість Тараса.
Однієї зими мати вдягла шубу, накидала на себе рештки прикрас і пішла по магазинах. Вважала, що треба купити подарунки чоловікові й синові. Коли Соломія повернулася, вже стемніло. Вона бігала по вулицях, доки не знайшла матір у парку — ту вдарили по голові, забрали вбрання й кинули замерзати. Мати вижила, але після цього остаточно втратила глузд і мовчазність.
Час минаСоломія стояла біля вікна, дивилася на осіннє сонце та усміхнулася, бо вперше за довгі роки відчувала, що життя нарешті належить їй самій.
