ДОЛЯ НА ЛІЖКУ В ЛІКАРНІ
Оксано, ну заберіть ці передачі й доглядайте його! А я боюсь навіть близько підійти, не те що з ложки годувати, жінка різко кинула пакет з їжею на ліжко, де лежав її тяжкохворий чоловік.
Не хвилюйтеся так! Ваш чоловік обовязково підніметься на ноги. Зараз йому дуже потрібна турбота й добрий догляд. Я допоможу Михайлові одужати, мені, як медсестрі, доводиться вже не вперше заспокоювати дружину пацієнта-хворого на туберкульоз.
Михайла привезли у важкому стані, хоча, на щастя, шансів вижити у чоловіка було вдосталь. Головне бажання жити. Це вже половина справи! Шкода мені було, що його дружина Галина зовсім не вірила в лікарів і взагалі втратила надію. Здавалося, що Галина наче вже наперед відреклася від Михайла.
Заздалегідь зазначу, що через багато років син Михайла і Галини, Назар, теж захворіє на відкриту форму туберкульозу. І тоді Галина одразу поставить хрест на своєму синові. Та Назар усе ж таки повністю одужає.
Попри суворий діагноз, Михайло не падає духом: він жартує, сміється, щосили намагається швидше залишити обласний фтизіатричний центр. Їхня родина мешкає у маленькому селищі на Львівщині, тож спеціалізованої лікарні вдома немає. Саме тому дружина Галина приїжджає до Михайла рідко, а той виглядає покинутим в поношеному одязі, без тапочок.
Михайле, я б хотіла вам дещо принести з речей. Бачу, і пантофлів у вас немає ходите в туфлях. Візьміть від мене невеличку посилку? жартую я.
Від вас, Оксано, навіть отруту прийняв би за ліки, посміхається Михайло. Але дякую, не треба нічого. От одужаю, тоді вже геть інше життя буде…
Він легенько взяв мене за руку, а я обережно її звільнила й вийшла з палати.
Серце калатає, як горобець у клітці. Невже я закохалася? Ні, це недобре, не можна розбивати чужу родину! Але ж серцю не накажеш Ех, з головою у вир
З кожним чергуванням я все довше залишаюся біля ліжка Михайла, по-довшому розмовляю. На нічних змінах наші бесіди ставали відвертішими. Згодом ми вже перейшли на «ти».
У Михайла є пятирічний син.
Мій Назарко вилитий з маминої душі. Ти знаєш, Оксано, я колись шалено любив Галину. Заради неї зірки з неба діставав. Але вона лише себе любить. Її егоїзм руйнує сімю, псує все як іржа. От і тепер за мною доглядаєш ти, чужа людина, зітхає Михайло.
Галині їхати здалеку. Це складно не так часто й приїдеш, захищаю дружину.
Ой, припини, Оксано! Як кажуть у нас: «Дружина чоловіка любила місце в тюрмі купила», Михайло сердиться. До коханців на інший кінець України встигає поїхати, а в лікарню не має часу.
Спокійної ночі, Михайле. Не приймай нічого близько, усе налагодиться, вимикаю світло у палаті й тихо виходжу.
Безперечно, Михайло болісно переживає. Він безпорадний лежить на лікарняному ліжку, а Галина, тим часом, розважається з іншим. Може, це не має смертельної сили, зате душу крає бо для мурашки й роса, як велика повінь.
За тиждень я чую сварку у палаті Михайла. Забігаю.
Щоб я тебе тут більше не бачив, проститутко! Геть звідси! кричить розлючений Михайло на налякану Галину.
Вона кулею вилетіла з палати.
Що трапилося? питаю у здивуванні.
Михайло мовчки відвертається до стіни й тремтить під ковдрою аж поки не заспокоюю його уколом.
Минає місяць. Галина не зявляється жодного разу.
Михайле, може, подзвонити твоїй дружині? обережно цікавлюсь.
Дякую, Оксано, не треба. Ми розлучаємося з Галиною, спокійно відповідає.
Через недугу? Не переймайся, ти вже невдовзі піде на поправку! дивуюсь.
Памятаєш, як вигнав Галину? Вона тоді заявила: мовляв, у неї новий чоловік, нехай поживе в нас удома, бо зі мною все невизначено, а їй дім ремонтувати треба дах підтікає зітхає.
Жах який тільки й змогла сказати.
Згодом Галина справді приїхала з незнайомим чоловіком. Михайло його не побачив, а я з вікна все як на долоні: чоловік сидів на лавці, нервово палив, чекаючи на Галину. Галина легко вискочила, весело щось сказала та швидко поцілувала нового кавалера в щоку і пішли собі.
Михайле, готуйся тебе виписують, кажу.
Оксано, хотів спитати Але, може, й ні, розгублений Михайло.
Михайле, я згодна. Ти ж це мав на увазі? раптом сама зізнаюся.
Михайло відверто відповідає:
Оксано, у мене немає дому. Можна, я трохи поживу у тебе? З Галиною вже все точно скінчилося вона заміжня.
В мене є дитина. Якщо зможеш її прийняти, у нас буде гарна родина, кажу прямо.
Дитина не завада. Я вже її люблю, Михайло дивиться мені у вічі так тепло, що в мене на душі світло й радісно.
Минуло чимало років і зим.
У нас з Михайлом зявилося двоє спільних дітей. Змогли збудувати затишний дім, зігріли один одного любовю. Назар, син Михайла, часто приїжджає зі своєю сімєю. Моя дочка від першого шлюбу мешкає у Польщі. Та, щиро кажучи, й ніякого шлюбу не було, просто у молодості я захопилась хлопцем, що обіцяв вічне кохання і плани на щасливе майбутнє Але не склалося. Я не шкодую.
Що до Галини вона виходила заміж ще не раз, народила сина від чоловіка-заробітчанина. Хлопець все життя мав психічні проблеми, а Галина так і не навчилася проявляти до нього любов чи турботу. Він виріс сам по собі, а коли Галина переступила у вічність, сина влаштували у спеціалізований інтернат.
Ми з Михайлом вже люди у літах, але любов наша тільки міцнішає. Разом йдемо крізь життя, бережемо кожен день, кожен погляд і кожен подих.
Щастя це просто бути поруч із тим, хто тебе по-справжньому розуміє.
