**Щоденник**
До своїх тридцяти років Тарас мав за плечима десять років служби в гарячих точках, двічі був поранений, але Господь його берег. Після другого серйозного поранення довго лікувався у шпиталі, а потім повернувся до рідного села.
Село за ці роки змінилося, як і люди. Усі його однокласники вже одружилися, але одного разу Тарас побачив Оксану і ледь впізнав. Коли йшов у армію, вона була ще дівчинкою років тринадцяти. Тепер їй було двадцять пять, і вона стала справжньою красунєю. Досі не вийшла заміж не траплявся хлопець, за якого б хотіла, а просто так сімю заводити не бажала.
Тарас широкоплечий, сильний, з гострим почуттям справедливості. Він не міг пройти повз.
Невже ти мене чекала і ще не вийшла заміж? засміявся він, дивлячись на гарну дівчину.
Може, й чекала, відповіла Оксана, трохи зніяковівши, а серце раптом затріпотіло.
З того дня вони почали зустрічатися. Була пізня осінь. Вони йшли узліссям, під ногами шелестіло опале листя.
Тарасю, та мій батько не дозволить нам одружитися, сумно сказала Оксана. Він уже двічі робив їй пропозицію. Ти ж знаєш мого батька.
Що він мені зробить? Я його не боюсь, впевнено відповів Тарас. Якщо покалічить, то посадять. Тоді й не заважатиме.
Ой, Тарасю, що ти кажеш? Ти просто не знаєш мого батька. Він дуже жорстокий, і все в нього схоплено.
Іван Петрович був у селі найвпливовішим. Колись починав як підприємець, а тепер ходили чутки про його звязки з криміналом. Коренастий, із пивним животом, холодним поглядом і жорстокістю. У молодості він збудував у селі дві ферми, розводив корів і свиней. На нього працювала більшість села. Усі йому посміхалися, майже в ноги кланялися. А він уявив себе богом.
Батько не дозволить нам весілля, казала Оксана. До того ж він хоче, щоб я вийшла заміж за сина його друга з району. А я цього пияку-товстуна Віталія терпіти не можу. Огидний тип, тільки пиво й знає. І сто разів вже казала батькові.
Оксанко, ми ніби у камяному віці живемо. Хто зараз може змусити вийти за нелюба? здивувався Тарас.
Він любив Оксану без памяті і її ніжний погляд, і запальний характер. А вона теж не уявляла життя без нього.
Ходімо, рішуче взяв її за руку, пришвидшив крок.
Куди? вона вже здогадувалася, але не спинила його.
У дворі великої хати Іван Петрович якраз розмовляв із молодшим братом Сергієм, який жив у нього у флігелі й завжди був на підхваті.
Іване Петровичу, ми з Оксаною хочемо одружитися, сказав Тарас. Прошу руки вашої доньки.
Мати Оксани стояла на ґанку, прикривши рот рукою, і з жахом дивилася на чоловіка-тирана. Їй теж діставалося від нього.
Батько Оксани розлютився від такої впевненості Тараса. Він ненависть кидав на нього поглядом, але той дивився йому прямо в очі. Батько не розумі
