Доглядальниця для дружини
Ти про що? Олесі здалося, що вона недочула. Куди це мені треба зїхати? Чому? Навіщо?
Ой, без сцен, скривився він. Що тут неясного? Тобі більше нема за ким доглядати. А куди поїдеш не мій клопіт.
Едику, ти що? Ми ж збиралися одружитися
Це ти собі вигадала. Я нічого подібного і не збирався робити.
У тридцять два роки Олеся вирішила почати життя з чистого аркуша і поїхати з рідного села.
Що робити тут? Терпіти материні докори?
Мати все дорікала Олесі за розлучення: як могла вона упустити такого чоловіка?
Та Вася того й не вартий був пияк та волоцюга! Як вона взагалі примудрилася вісім років тому за нього вийти?
Олеся навіть не сумувала через розлучення навпаки, полегшено дихати стало.
Лише з матір’ю через це сварилися мало не щодня, а ще через гроші: їх катастрофічно не вистачало.
Ось і вирішила вона рушати в обласний центр там точно собі долю знайде!
Он, Світлана шкільна подруга вже пять років заміжня за вдівцем.
Ну і що, що він старший на 16, не красень зовсім. Зате квартира є, гроші водяться, живе гарно.
Та й Олеся ні чим не гірша.
От і добре, підтримала її Світлана. Збирай речі, перший час у нас переночуєш, а з роботою вже якось дамо раду.
А твій Вадим Петрович не проти буде? засумнівалась Олеся.
Та ти що! Він у мене як золото: що не попрошу зробить! Не журися, виберемося!
Однак, затримуватись у подруги Олеся не стала.
Тижнів зо два перебилася, поки перші гривні не заробила і кімнату зняла.
А через пару місяців їй невимовно пощастило.
Що така жінка на базарі робить? із співчуттям мовив постійний покупець, Едуард Борисович.
Постійних Олеся вже всіх по іменах знала.
Холодно, голодно, та й не пристало.
І куди подітись? скептично відповіла вона. Гроші ж якось треба заробляти.
І злегка кокетливо додала:
Або маєте якусь іншу пропозицію?
Едуард Борисович на ідеального чоловіка зовсім не був схожий. На двадцять років старший, обличчя кругле, лисина намічається, очі хитрі.
Овочі вибирав прискіпливо, платив до копійки. Зате одяг мав добротний, приїжджав на хорошій «Шкоді». Не бомж якийсь, не п’яниця.
Єдине, обручка на пальці була тож як нареченого Олеся його не розглядала.
Ти жінка відповідальна, порядна, працьовита, Едуард Борисович відразу перейшов на «ти». Колись доводилось доглядати за хворими?
Та так, кивнула Олеся. Сусідку дивилась. Інсульт у неї був, діти по закордонах. Доглядала я її.
Чудово! пожвавився чоловік, відразу набравши скорботного вигляду. А в мене дружина, Оксана Іванівна, теж після інсульту. Лікарі шансів не дають. Лежача, а я на роботі ніколи. Допоможеш? Платитиму гідно.
Олеся довго не думала. Краще грітися в квартирі, хай і горщики виносити, ніж синіти цілий день на базарі!
Ба більше, Едуард Борисович запропонував їй жити в них і за житло платити не треба.
Та в них три кімнати гаси футбол грай! раділа Олеся подрузі. Дітей нема.
Мати Оксани Іванівни Софія Петрівна ще та кокетка, у 68 років вдруге вийшла заміж і зайнята нареченим. Доглядати нікому.
Вона зовсім хворенька? питала Світлана.
Та… лежить, майже не ворушиться. Ймовірно, не одужає.
Ти цьому рада? прискіпливо поглянула Світлана.
Ні, відвела очі Олеся, але ж колись Едуард Борисович стане вільний
Ти зовсім? Бажати людині смерті заради квартири?
Я нікому нічого не бажаю! Просто шанс свій упускати не хочу! Тобі добре в тебе все є!
Сильно посварилися тоді, й лише через пів року Олеся зізналася Світлані: має вона стосунки з Едуардом Борисовичем.
Жити один без одного не можуть, проте він дружину не полишить не такий він чоловік! Тому поки побудуть коханцями.
Ви тут обіймаєтеся, а в сусідній кімнаті його дружина помирає? знову не схвалила Світлана. Зовсім совість втратила? Чи гроші світ засліпили?
Ніколи від тебе доброго слова! образилася Олеся.
І знову перестали спілкуватись. Та провини Олеся майже не відчувала.
Ну всі ж не святі! Не дарма кажуть: ситий голодного не розуміє. Обійдеться вона без подруги.
Доглядала Оксану Іванівну із сумлінням. І як з Едуардом Борисовичем зблизилась усі домашні справи взяла на себе.
Чоловікові ж не лиш у спальні треба догодити і нагодуй смачно, й сорочки попрасуй, і підлогу вимий, щоб пилюкою не дихав.
Здавалося, коханець її був усім задоволений, та й Олеся насолоджувалася життям.
Навіть перестала зауважувати, що плату за догляд за дружиною Едуард їй вже не давав. Та й яка плата коли вони, по суті, майже подружжя?
Купував їй продукти, давав трохи на інше, а вона старалася вкластися у «сімейний» бюджет.
А зарплата у нього, між іншим, була чимала. Ну та що одружаться, розберуться.
Пристрасть помалу стихла, Едуарда додому вже не так тягло, але Олеся все спихала на втому від хворої дружини.
Від чого він втомлювався не зрозуміла, та жаліла його.
Коли ж Оксана Іванівна померла, хоча Олеся й чекала того, все одно розплакалась.
Півтора року вона доглядала цю нещасну жінку це ж неабияка частка життя. І з організацією похорону все взяла на себе Едуард був ніби зламаний від горя.
Грошей він дав мінімум, але вона зробила все гідно. Ніхто не дорікнув.
Навіть сусідки, що ходили з підозрою на неї через роман із Едуардом нічого не сховаєш! і ті схвально кивали. Теща Едуарда також погодилася.
Але вже такого від Едуарда Олеся не чекала.
Як розумієш, твоя присутність більш не потрібна даю тиждень, щоб зїхала, сухо сказав він на десятий день після похорону.
Що? Олеся подумала, що знепритомніє. Куди? За що? Чому?
Ой, без сцен. Доглядати більше ні за ким. А куди дінешся вже не моя турбота.
Едику, а як же ми? Ми ж мали одружитись?..
Це тільки у твоїй уяві. Я такого не обіцяв.
Наступного ранку, не зімкнувши ока, Олеся знову спробувала заговорити, але він повторив усе слово в слово, ще й попросив не баритись із переїздом.
Моя наречена хоче тут ремонт до весілля зробити, кинув Едуард.
Наречена? Хто вона?
Не твоя справа.
То так? Гаразд, піду. Але за роботу свою розрахуйся. Пообіцяв сорок тисяч на місяць. А отримала лише двічі. Разом шістсот сорок тисяч мені винен.
Швидко ж ти рахуєш, єхидно озвався він. Не мрій дарма
А ще й за хатні справи мав би додати! Ну добре, по совісті мільйон дай, і розійдемось, як ті кораблі в морі!
А що, в суд підеш? У тебе навіть угоди нема.
Розповім Софії Петрівні, тихо відповіла Олеся. Квартиру ж вона вам купила. Повір після моєї розповіді ти ще й без роботи залишишся. Тещу свою ти знаєш краще за мене.
Едуард знітився, але одразу взяв себе в руки.
Хто тобі повірить? Лякаєш тут мене! А знаєш що щоб я тебе й не бачив, іди геть!
Три дні даю, любий. Не буде мільйона буде скандал! зібрала Олеся речі та пішла в гуртожиток. Дещо встигла відкласти на господарство.
На четвертий день, так і не отримавши відповіді, прийшла до квартири Едуарда. Там якраз була Софія Петрівна.
За обличчям Едуарда Олеся зрозуміла: розраховувати нема на що. Тож з місця розповіла усе його тещі.
Та вона щось вигадує, обурився вдівець.
Я теж чула дещо на похороні, але не вірила, суворо мовила теща. Тепер усе зрозуміло. І тобі варто замислитись. Не забув, що квартира записана на мене?
Едуард завмер.
Щоб і духу твого тут не було за тиждень. Ні! За три дні.
Софія Петрівна вже рушила, та біля Олесі затрималась:
А ти, Олесю, чого тут стовбичиш? Нагороду чекаєш? Не ганьби себе йди!
Олеся, мов обпечена, вибігла з квартири. Тепер їй вже точно ніхто нічого не заплатить. Доведеться повертатись на базар там робота для старанних руками завжди знайдеться.
І дорогою вже не плакала розуміла: все у житті повертається і добре, й лихе. Чужого щастя не збудуєш собі, а людська вдячність часто коротка й мінлива. Та справжнє щастя приходить тільки тоді, коли ти чесний із собою й обираєш не легкі шляхи, а власні, порядні й справжні.
