Другий квітень
Батько Оксани був старший за матір на п’ятнадцять років. Він одягався строго, навіть старомодно. Завжди носив штани, сорочку, піджак або светр. Жодних кросівок чи футболок. Він зовсім не був схожий на татів її подруг. Оксана його просто обожнювала. Коли він приходив з роботи, вона бігла йому назустріч, тато підхоплював її на руки й питав, заглядаючи у вічі:
— Як пройшов день у моєї принцеси?
Оксані дуже подобалось, коли тато так її називав. Вона обнімала його й удихала неповторний запах — найкращий запах у світі, запах щастя: суміш одеколону, цигарок і ще чогось, чого вона не знала як назвати.
— А я хіба не принцеса? — питала мама, ображаючись та надуваючи губи, вимагаючи своєї порції компліментів. Тато одною рукою тримав Оксану, а іншою обіймав маму, цілував у щоку й говорив:
— Ви дві — мої найулюбленіші принцеси.
Оксана із задоволенням грала в цю гру, яка повторювалась щодня.
Коли Оксана підросла, гра сама собою припинилась. Вона як і раніше виходила зустрічати тата, але вже не кидалась до нього із визгом і щенячою радістю, а стримано говорила:
— Привіт, тату.
— Привіт, — відповідав він, вішаючи пальто на вешалку і чомусь не дивлячись на неї.
Оксана й сама не хотіла, щоб він піднімав її на руки, як маленьку, але чому він більше не дивиться їй у вічі? Чому не називає принцесою?
— Ти знову затримався на роботі? — спитала Оксана.
— Так. Що поробиш? Робота у мене така.
— Яка саме?
— Я ж начальник, хоч і невеликий. — Він погладив рукою волосся й пройшов повз нею до кімнати. Оксана відчувала, що він бреше. Ні на якій роботі він не затримувався. Еге ж, начальник майстерні з ремонту побутової техніки. Бувало, звісно, клієнт просив терміново полагідити холодильник, але такі, що готові платити подвійний тариф, траплялись рідко. Люди краще чекали, ніж переплачували. Але останнім часом тато став затримуватись часто, а додому приходив без квітів. У вихідні теж виходив «на роботу» на дві-три години. Повертався задумливий і мовчазний. У всьому цьому Оксана відчувала таємницю й брех.
Ось і зараз він затримався.
— Привіт. Я справи в школі? Мама вдома?
Тато спитав, а сам дивився крізь Оксану. Вона знала, що ці питання — просто звичка, і він не чекає відповіді. І вона мовчала. Кажуть, жіноча інтуїція є навіть у дівчаток. І саме нею Оксана розуміла: щось змінилось. Не просто так у мами останнім часом червоніли очі. При Оксані вони не сварились, але й не жартували, як колись. Розмовляли через силу.
І запах від тата був не такІ запах від тата був не так, як раніше, але тепер Оксана нарешті зрозуміла, що він належав не лише їхній зруйнованій родині, а й тій самотній дівчинці, яка колись так само, як і вона, шукала тепло в очах єдиного на двох батька.
