**Неволюба донька**
Я вже підходила до дому, коли в сумці задзвонив телефон. Дістала його та відповіла братові.
— Привіт, Толік. — Без жодного сорому я кликала його дитячим ім’ям, хоч він уже давно виріс і був вищим за мене.
— Ти не забула, що у мами через тиждень день народження? Ювілей, між іншим, — нагадав він.
Дуже вчасно, бо я й справді забула.
— Ні, не забула, — зухвало збрехала я. — А ти вже купив подарунок?
— Ось з цього приводу я й дзвоню. Давай зустрінемось, обговоримо.
— Давай. Може, зайдеш до мене? Чи завтра в обідню перерву зустрінемось у нашій кав’ярні? — запропонувала я.
— Домовились. О дванадцятій чекатиму тебе. Передзвоню, якщо що, добре? Тоді до завтра. — І Дмитро відключився.
Я обожнюю його, свого молодшого брата. Він найближча для мене людина. Не мама, а саме він. Зараз мені аж страшно згадувати, як одного разу я хотіла його вбити. Досі мене не покидає почуття провини, особливо коли бачу його. І сорому. Ніколи б не пробачила собі. А тоді…
***
Мої майбутні батьки навчалися в університеті й не могли прожити дня один без одного, скрізь ходили разом. Та де їм було потихощам? Мама жила з батьками, а тато — у гуртожитку. Єдиний вихід для закоханих — одружитися. Про що вони й повідомили маминих батьків. Зітхання, умовляння не поспішати, сльози — нічого не подіяло. Молоді були непохитні, гаряче відстоювали своє право на кохання. Батькам нічого не лишалося, як здатися.
Треба сказати, у моєї мами такий характер: якщо що вбила собі в голову, йшла напролом. Вона вмовила батьків влаштувати скромне весілля, а зекономлені гроші витратити на оренду квартири. Адже не жити ж разом у двох кімнатах. Так і вирішили.
Опинившись наодинці, молодята перший час проводили весь вільний час у ліжку. На пари приходили невиспаними, втомленими, розповсюджуючи навколо ауру любові та щастя. Як усі закохані, вони вірили, що їхні почуття витримають будь-які випробування. Та й ніяких негараздів не очікувалося. Якими ж наївними вони були!
Сталося те, що й мало статися — мама завагітніла. Для обох це стало несподіванкою та першим випробуванням, яке вони з честю витримали. Залишалося вчитися півтора курси. Нічого, витримають.
Мама стала вередливою. Її мучив жахливий токсикоз, постійно хотілося спати. Запахів їжі не терпіла, готувати не могла. Тато часто зависав у гуртожитку з однокурсниками. Почалися сваАле тепер я розумію, що любов можна дарувати без умов — і саме так я буду любити своїх дітей.
