З дзеркала на Ганну дивиться гарна тридцятипятирічна жінка з сумними очима. Вона ніяк не може зрозуміти, чого хочуть сучасні українські чоловіки. Шкода, що цьому не вчать в університеті. Навіщо вона тоді отримувала червоний диплом?
Ганна завжди мріяла про справжню сімю, люблячого чоловіка та дітей навіть трьох. З дитинства вона рівнялася на батьків: їхню любов і підтримку. Їй здавалося, що варто тільки встигнути вийти заміж, аби не проґавити своє щастя.
Зі своїм чоловіком Віктором вона познайомилася ще під час навчання в університеті у Львові. Високий, спортивний, розумний Віктор подобався багатьом дівчатам та легко знаходив спільну мову в будь-якій компанії. Вони зустрілися на студентській вечірці й одразу відчули симпатію один до одного. Віктор приїхав у Львів із Чернівців, а Ганна жила вдома з батьками.
Через пів року Віктор зробив їй пропозицію, і вона погодилася. Одружилися після випуску з університету. Все здавалося ідеальним: чоловік уважний, турботливий, завжди веселий. Працював інженером у місцевій газовій компанії, а Ганна фахівцем у банку.
Півроку після весілля Ганна дізналася, що чекає на дитину. Реакція Віктора її приголомшила.
Ганнусю, як це так сталося? Ти ж казала, що все під контролем
Вітя, я й сама не розумію розгублено відповіла вона, збентежена невдоволенням чоловіка. Але ж це добре! Ми все одно мріяли про дитину. Значить, так має бути, доля дала нам шанс.
Не вигадуй! Яка доля, звичайна необережність. Ми ж тільки почали працювати. Зараз треба думати про карєру, а не пелюшки прати.
Ганна насилу трималася, щоб не заплакати. Слова чоловіка стали для неї холодним душем.
Ганнусю, вже мякше сказав Віктор і обійняв її за плечі, може, ну його… Ще встигнемо
Ганна витріщилась на Віктора:
Навіть не думай мені це пропонувати! Не подобається я нікого не тримаю. Думай, як знаєш.
Вона вибігла з квартири і довго блукала львівськими вуличками, намагаючись зрозуміти, що робити далі. Її мрія про велику і люблячу родину розсіювалася, як ранковий туман над Дністром.
Кілька днів подружжя майже не спілкувалось. Зрештою Віктор попросив пробачення й сказав, що все переосмислив та радий, що стане батьком. Щастю Ганни не було меж. Через вісім місяців у них народився син Антон.
Ганна з насолодою поринула в материнство: варила борщі й вареники для чоловіка, підтримувала затишок у квартирі, тулитись до малюка було для неї найбільшим щастям. Коли сину виповнилось три роки, Ганна повернулась до роботи, а Антона влаштували у дитячий садок.
Жінка почувалася окриленою, вірила, що вона найщасливіша у світі. Сімейний затишок та компанія численних друзів це лише підтверджували. У них із Віктором часто збирались університетські товариші з родинами. І якось Ганна ненароком підслухала розмову чоловіка з приятелями:
Вітю, тобі дуже поталанило з дружиною! Гарна, розумна, працює, вдома завжди чисто, а вареники пальці оближеш!
Ага, підтакнув іще один друг, моя тільки й може, що грошей просити та зводити з розуму.
Ну так і я не абищо, жартома відповів Віктор, тому й дружина така класна.
Друзі розсміялися, але їхні дружини мали абсолютно іншу думку і часто ділилися нею з Ганною.
