Доброго ранку, кохана.
Він, як завжди, прокинувся за хвилину до дзвінка будильника. Звичка, що залишилася ще з армії. Перекинувся з ліжка на підлогу і, не розплющуючи очей, віджався кілька разів. Кров приємно зашуміла в жилах, прогоняючи решти сну.
Піду розбуджу хлопців, Олю.
«Хлопці» два десятирічні сини-близнюки спали в сусідній кімнаті. Дві зменшені копії батька, з однаково розкритими ротами, наче бачили один і той самий сон.
Опалення в будинку цілу ніч глючило, тому з ранковим бігом вирішив не ризикувати не став будити їх раніше. Замилувався вже окріплою статурою своїх «хлопців».
У їхньому віці він був зовсім іншим: худий, незграбний, сутулий. Соромязливий, що однолітки сприймали за боягузтво. Навчання давалося легко, а от образи однокласників важко. Він не вмів давати здачі; знав, що слабший. На фізкультурі викладався, але насмішки вчителя вбивали весь запал. Що ж до спортивних секцій, то мама була категорична:
Не для того я народжувала інтелігентного хлопчика, щоб він учився ламати носи.
Соромязливість заважала й тут, тому мрія стати сильним програла й цей раунд. Взагалі, мама рідко проявляла характер зазвичай оточувала турботою, ніжністю Від надлишку якої він і втік після школи в армію. Звідти повернувся через два роки підкачаним, з перспективою у спорті. Ніжний й соромязливий хлопчик перетворився на міцного кандидата у майстри спорту з боксу. Що, на жаль матері та радість спортивного інституту, вирішив продовжити карєру.
Студентські роки відкрили нове життя: чемпіонати, гуртожиток, друзі. Зявилася й нова проблема дівчата. Попри успіхи в боксі, природна соромязливість не зникла. Запросити на побачення, заговорити у двадцять років було так само страшно, як і в десять. Аж поки не зустрів її.
Оля була зіркою інституту. Чемпіонка зі стрибків у воду, струнка білявка зі зеленими очима. Розумна, усміхнена, але мовчазна, наче не від світу цього. За це її й прозвали «Іншопланетянкою».
Разом їм було легко. Гуляли годинами, не промовивши й слова. Вболівали один за одного на змаганнях. А після першого поцілунку він одразу запропонував їй руку й серце.
«Весілля марсіан» святкував весь курс. Їх любили за щирість і доброту.
Через рік Оля взяла академвідпустку вагітність. Він почав підробляти вантажником на Дарницькому вокзалі. Дивно, але саме тоді вперше відчув себе сильним. Не через мішки, а тому, що зрозумів: він зможе все. Прокормить родину, виховає дітей. Він сильний, і в нього є вона.
Оля дуже хвилювалася, але лікар заспокоював:
Можу розчарувати лише одним: якщо ви не любите дітей, то буде вдвічі гірше у вас близнюки.
Вночі вони мріяли вголос: якими будуть діти, яким стане їхній будинок біля моря Але ніч і є для того, щоб мріяти.
Перед пологами вона взяла його за руку й попросила:
Пообіцяй, що не залишиш їх
Він спочатку здивувався, хотів образитися, але, побачивши її очі, лише кивнув.
Наступного дня почалися пологи. Важкі, довгі. Майже добу вона була без свідомості, лікарі не знаходили причини кровотечі. Коли знайшли було вже пізно.
Що з ним коїлося тієї ночі, він не памятає. Опамятався на Дарницькому вокзалі, у калюжі. Голова тріщала, нудило. Спирт ще палав у крові, але його миттєво протверезила одна думка: на нього чекають двоє.
Він закінчив інститут, але на змагання вже не їздив. Спорткомітет дав йому квартиру, куди він і перебрався з «хлопцями». Спочатку допомагала мати, потім сини підросли і вони зажили втрьох. Вів секції у спортклубі, а коли хлопці пішли до школи влаштувався туди ж вчителем фізкультури. На Дарницький їздити не кинув зарплата вчителя мала. Хіба що мішки вже не носив останні роки був старшим зміни.
Все налагодилося, але в душі було так само важко. Хотілося виговоритися, а без Олі він ніби онімів.
Друзі намагалися його познайомити з кимось. Але він не висиджував на побаченнях і години. Одна нагадувала Олю поглядом, інша рухом
Тож він почав розмовляти з нею вночі. Спочатку злився, що не відчуває її поряд. Потім звик. Ділився, радився.
Ось і учора хлопці хвалилися, що написали контрольну краще за всіх:
А я їм: чоловікові хвалитися соромно. І соромно не на пятірки вчитися. А сам гордий. Молодці вони у нас з тобою. І розумні, і сильні, і не підлі
Його армійський тренер казав: «Мужність це вміння боятися, не показуючи виду». А він боявся зайвий раз похвалити їх, показати слабкість. Навіть те, що любить, ніколи не казав
Але ж вони це знають, так, Олю?
Сльози підступили до очей. Він уже збирався йти об
