Та ну, хлопці, із рибою почекаємо, вирішив Тарас і взяв підсаку. Треба витягти цього невдаху.
Його катер пливли спокійними водами Кременчуцького водосховища, а пасажири гості з Полтави із захопом закидали снасті. День видався ідеальним: сонце гріло, легкий вітерок гойдав хвилі, а риба брала активно.
Тарасе Івановичу, он там щось пливе! раптом скрикнув один із рибалок, показуючи кудись далеко.
Капітан прижмурився, вдивляючись у водну гладь:
Здається, птах Хіба ні, щось дивне.
Коли човен наблизився, усі здивовано переглянулися. У воді, ледь тримаючись на поверхні, метушився кіт. Рудий, набряклий, зовсім без сил.
От біда, похитав головою Тарас. Як він сюди занесло? До берега ж хвиль не менше двох кілометрів!
Може, із човна випав? припустив один із гостей.
Або течія підхопила, додав другий.
Кіт жалібно скрикнув і спробував пливти до них, але сили його залишали швидко.
Ну добре, хлопці, спіймаємо рибу пізніше, вирішив Тарас, беручи підсаку. Треба витягти бідолагу.
Вилов кота виявився непростим той бився, дряпався, кидався. Та зрештою його вдалося зачепити сачком і обережно витягнути на борт.
Совсім без сил, зітхнув Тарас, загортаючи тремтячу тварину у старий светр. Скільки ж він там пробув?
Кіт стиснувся у кутку палуби і дивився на людей наляканим поглядом. Мокра шерсть зліпилася, а вуса тремтіли.
Який гарнюній, розтанула дружина одного з рибалок. Та ще й молодий.
Треба до лікаря, заклопотався Тарас. Хто його знає, скільки води в нього в середині.
Ветеринар оглянув кота і заспокоїв усіх:
Живий, хоча й ледве дише. Зневоднений, переляканий але виживе. Тиждень відпочинку і буде як новий.
А може, власників шукати? запитав Тарас.
Можна розклеїти оголошення. Але схоже, що він сам по собі. Видно, що бродяга.
Тарас забрав кота додому. Його дружина Оксана зустріла нового мешканця тепло:
Ой, який худий! Зараз годуватимемо!
Перші дні кіт ховався під шафою, вилазуючи лише поїсти. Потроху почав освоювати простір. А за тиждень вже муркотів, коли Оксана гладила його по спинці.
Знаєш, сказав Тарас дружині, може, залишимо його? Навряд чи хтось знайдеться.
Я тільки за, усміхнулася Оксана. Завжди хотіла кота. А як назвемо?
Чарівник, одразу відповів Тарас. Не кожному вдається виплутатися з такої халепи.
Кіт, почувши імя, підняв голову і гучно нявкнув наче схвалив вибір.
Минув місяць, і Чарівник став справжнім членом родини. Він зустрічав Тараса біля дверей, грівся на Оксаниних колінах, майстерно випрошував рибу. Тільки до води досі ставився обережно навіть пити підходив до миски несміливо.
Після такого не дивно, пояснювала Оксана сусідкам. Травма, мабуть.
А може, так доля вирішила? відповідала сусідка Ганна Степанівна. Сам до вас приплив.
Тарас потер коту за вушком:
Може, і справді доля. Добре, що того дня вирішили на воду вийти. А то б
Рудий бодав його головою і муркотів, немов казав: «Все гаразд. Я тепер ваш. Назавжди.»
І Тарас із Оксаною мовчки з ним погоджувалися.
Буває, що допомога, надана вчасно, стає початком чогось великого. Іноді порятунок приходить не там, де його шукаєш, а справжнє щастя само пливе тобі в руки. Головне не прогавити той момент, коли хтось потребує тебе.
Бо саме так у життя приходить нове, несподіване щастя. І навіть якщо початок був важким найміцніші звязки часто народжуються саме в біді.
