Катерина Борисівна завжди знала, що не стане злою свекрухою. Вона була доброю та чуйною жінкою, виховуючи сина, розуміла – колись у нього з’явиться власна родина. І її хлопець, Тарас, нічого їй не винен.
Тому, коли Тарас привів додому наречену – милу дівчину Марічку, Катерина Борисівна прийняла її з теплотою.
Марічка теж старанно намагалася сподобатися майбутній свекрусі. Хвалила страви, захоплювалася квартирою, не скупилася на приємні слова. І Катерина Борисівна була впевнена – між ними усе буде добре.
Молоді вирішили жити разом. Тарас натякнув на спільне проживання з мамою, але Катерині Борисівні це не подобалось.
— Я вас, звісно, не вижену, але, сину, це погана думка. Молоді й батьки повинні мати власний простір. У кожного свій ритм, свої звички. Та й дві господині в одній кухні – це завжди непросто.
Тарас слухав, але оренда квартири коштувала дорого. Тоді Катерина Борисівна запропонувала допомагати, поки вони з Марічкою не влаштується.
— Спочатку я можу доплачувати третину, а далі – вже самі.
Син із задоволенням погодився. А Катерина Борисівна була готова віддавати ці гроші – це була плата за мир і гарні стосунки.
Вона добре пам’ятала, як перші роки шлюбу жила зі свекрухою. Навіть попри те, що та була доброю жінкою, суперечок не уникнули. Особливо з їжею – їхні смаки не збігалися. Але доводилося їсти, щоб не образити. Та й свекрусі було непросто.
Тарас із Марічкою зняли квартиру недалеко. Катерина Борисівна була рада — жити разом не хотіла, але бачити сина — так.
Марічка працювала у дитсадку за малі гроші, а Тарас влаштувався на завод і не дуже намагався рости.
Як тільки молоді поселилися, Катерина Борисівна запропонувала допомогти з прибиранням.
— Ой, дякую! — зраділа Марічка. — Тут стільки роботи, я навіть не знаю, з чого почати.
Катерина Бодирівна взяла ганчірки, миючі засоби й пішла на допомогу.
Але, спостерігаючи за Марічкою, вона лише зітхала. Дівчина працювала неохоче, і видно було — для неї це тягар.
Фактично, Катерина Борисівна прибрала сама. Марічка розсипалася в подяках, казала, що вчитиметься у свекрухи. Але жінка була настільки втомлена, що ледве слухала.
Наступного дня Тарас подзвонив і запросив на вихідні.
— Прийдемо до тебе, добре?
— Звичайно, — відповіла вона.
Довелося готувати, але Катерина Борисівна була рада — хотілося почути, як у них справі.
Та коли молоді прийшли, настрій трохи впав. Вона провела півдня біля плити — і гаряче, і салати, і закуски. А вони прийшли з порожніми руками.
Не те щоб їй щось було потрібно. Але якось невиховано. Хоча б печиво до чаю.
Та Тарас із Марічкою, здавалося, навіть не помітили. Катерина Борисівна заспокоїла себе — у них зараз труднощі.
— Мам, можна заберемо залишки? Щоб не готувати, — попросив Тарас після вечері.
Вона зітхнула. Сама б теж хотіла відпочити, але для сина — не шкода.
— Бери.
Було неАле коли Тарас наступного дня знову зателефонував із тією самою проханням, Катерина Борисівна нарешті зрозуміла — прийшов час сказати «ні».
