Назустріч новому життю
Мамо, ну скільки вже можна сидіти у цьому болоті? Та ми ж навіть не в містечку, а у селі, про яке навіть у районі не всі чули, тягнула свою улюблену пісню донька, повернувшись із кавярні.
Ганнусю, я ж тобі сто разів казала: тут наш дім, тут наш корінь. Я нікуди не поїду.
Мати лежала на дивані, поклавши на подушку втомлені ноги. Цю позу вона жартома називала «Сковорода-лінивий».
Знову ти за своє корінь, корінь. Мамо, ще десять років і твоя гичка зовсім завяне, а ще якого-небудь колорадського хруща приведеш і скажеш мені кликати його тато.
Від цих дошкульних слів мама підвелась і підійшла до дзеркала у шафі.
Нормальна в мене гичка, ти що там вигадуєш…
Я ж і кажу, що ще нічого, а там гляди: буряк ти чи гарбуз, чи може батат обирай, що до душі, як для кухарки.
Ганнусю, якщо так прагнеш, то їдь сама. Тобі вже давно можна все в рамках закону. Я тобі навіщо?
Для совісті, мамо. Якщо я подамся у кращу долю, то хто про тебе тут подбає?
Медична страховка, зарплата, інтернет, і якийсь хрущ знайдеться, сама казала. Тобі легко рушати, ти юна, розумієш теперішню моду й життя, а я вже напівдорозі до Кобзаревого раю.
Ну от! Бачиш! Жартуєш, як мої подруги, і тобі ж лише сорок
Навіщо ти це вголос сказала? Щоб мені день зіпсувати?
А в котячому еквіваленті тобі лише пять, весело підхопила дочка.
Прощаю.
Мамо. Поки ще не пізно, давай ускочимо в потяг та поїдемо. Тут нема нічого, що могло б нас тримати.
Місяць тому я домоглася, щоб у квитанціях за газ нашу прізвище правильно писали, а ще у нас лікарняна дільниця закріплена, кинула останній аргумент мама.
По страховці скрізь приймуть, а дім не треба продавати буде куди повертатися. Я тебе і в люди швидко виправлю, і покажу, як справжньо жити.
Казав же мені лікар на УЗД: не дасть вона вам спокою. Думала то жарти. Не дарма ж він потім у Битві екстрасенсів бронзу взяв. Гаразд, їдемо. Але якщо не вдасться обіцяй, що відпустиш назад без істерик і сварок.
Чесно-чесно!
Мені твій співавтор з РАГСу те ж саме обіцяв, і у вас резус-фактор однаковий…
***
Ганнуся з мамою не стали дрібнитися і відразу подалися в Київ. Зібравши всі заощадження за три роки, вони широко заселилися у студію на Троєщині, між базаром і автостанцією, й заплатили за чотири місяці наперед. Гривні танули ще швидше, ніж жити почали.
Ганнуся була спокійна і сповнена енергії. Не витрачаючи час на розпаковку речей і затишок, одразу почала освоювати місто й у творчому, і у тусовковому, і у нічному сенсі. Вона легко заводила знайомства, швидко вивчила популярні локації, навчилася й говорити, й вдягатися, як корінна киянка, наче не з глухого Полісся приїхала, а зявилася прямо з дніпровської мряки й густого місцевого гонору.
Мати жила поміж ранковим валеряном і вечірньою хмельовою настоянкою. Першого ж дня, всупереч пропозиціям доньки піти розвіятись, вона взялася вивчати пропозиції роботи. Київ давав вакансії й зарплати, що рідко співпадали, і був особливо підступним. Підсумувавши все, без допомоги екстрасенса, вона прорахувала: максимум пів року, і додому.
Не слухаючи зауважень прогресивної доньки, мама вибрала перевірений шлях: влаштувалась кухаркою у приватну гімназію, а ввечері мила посуд у сусідньому кафе.
Мамо, ти знову коло плити цілими днями! Ніби й не вирушали нікуди. Так і не пізнаєш кайфу столичного життя. Ну могла б вчитися далі на дизайнера, на сомельє, або хоч майстриню брів! Їздила би на метро, каву пила, адаптувалася.
Ганусю, я ще не готова вчитися, та й взагалі не готова. Не хвилюйся за мене, впораюся. Головне ти знайди своє місце.
Поприкрохавши трохи щодо маминих обмежень, Ганнуся адаптувалася. Вмощувалася зручніше в кавярні, де за неї платили хлопці-регіонали; у ментальному сенсі вибудовувала із містом психологічні та езотеричні звязки, як радив популярний інста-рунолог; почала рівно вписуватись у компанії, де говорили про успіх і гроші. Ганнуся не поспішала знаходити сталу роботу чи серйозні відносини. Вона й Київ мали звикнути одне до одного.
Через чотири місяці мама вже платила за оренду із заробленого, звільнилась з мийки і готувала ще й для іншого відділення гімназії. Ганнуся за цей час встигла кинути декілька курсів, відвідати радіокастинг, знятися у масовці студентського фільму за макарони по-флотськи, і швидко прогулятися з двома бременськими музикантами, один з яких виявився справжнім віслюком, а другий багатодітним котом, який не хотів осідати.
***
Мамо, підеш куди сьогодні? Може, замовимо піцу і кіно подивимось? Я така втомлена, хочеться лише полежати, позіхнула якраз Ганнуся у позі Сковорода-лінивий, коли мама наводила красу перед дзеркалом.
Замов, я тобі на картку гроші скину. Мені не лишай все одно не голодна буду, як повернусь.
В сенсі звідки повернешся? насторожилась донька, сідаючи на диван і дивлячись у спину матері.
Мене тут на вечерю покликали, мама відвернулася від дзеркала і, мов дівчинка, зашарілася й тихо хихотіла.
А хто це? без ентузіазму спитала Ганнуся.
До нас в гімназію перевірка приїздила. Я їх годувала биточками, що ти з дитинства любиш. І голова комісії попросив познайомити з шеф-кухарем. Посміялась я жарт, мовляв: шеф-кухар у гімназії. Потім кави разом випили, як ти радила. А сьогодні йду до нього гостювати, зі своїм спеціалітетом.
Та ти що… В гості? До незнайомого чоловіка?! На вечерю?!
А що такого?
А ти не думала, що йому може бути не до вечері?
Ганно, мені сорок, я не заміжня, йому сорок пять, він гарний, розумний і теж вільний. Я, чесно кажучи, рада буду будь-чому, що від нього виходить.
Та ти думаєш, як проста провінціалка! Як ніби вибору немає…
Ти ж сама мене сюди тягла аби я жила по-справжньому, а не існувала.
Доводи були залізні. До Ганнусі нарешті дійшло, що вони з мамою ніби помінялися місцями і це вже було забагато. На переказані мамою гроші вона замовила найбільшу піцу, а ввечері зайнялася самобичуванням обжерливістю. По тому повернулась мама навіть світла не вмикала, обмежившись сяючою посмішкою.
Ну й як? похмуро спитала Ганнуся.
Гарний хрущ, і не колорадський ніяк, а справжній місцевий, хихотнула мама і подалася у душ.
З того часу мама частіше ходила на побачення: і в театр, і на стендап сходила, і на джазовий концерт. Взяла читачський квиток у бібліотеку, приєдналася до чайного клубу, і вже прикріпилася до місцевої лікарні. А за пів року вступила на якісь профільні курси, добряче підвищила кваліфікацію, навчилася готувати складні страви.
Ганнуся часу не гаяла. Вирішила не сидіти у мами на шиї, спробувала влаштуватися у престижну компанію. Та як не старалася круті посади її не брали, а старі друзі зникли. Врешті пішла баристою, а за пару місяців стала нічним барменом.
Рутина обплітала, малювала під очима кола, крала час і сили. Особисте теж не складалося у барі підпилі клієнти робили невиразні натяки, але ні один не був схожий на «чисте кохання». Від усього цього Ганнусі стало зовсім сумно.
Мам, ти мала рацію: нема тут чого робити. Пробач, що потягла тебе в Київ треба повертатись, виголосила вона з порога після тривалої нічної зміни.
Ти це про що? Куди вертатись? спитала мама, пакуючи валізу.
Додому, куди ж ще! Ганнуся нервово металася квартирою, хапала речі.
Я вже тут прикріпилася, і не хочу виїжджати, сказала мати, дивлячись у її заплакані очі.
А я ні! Я хочу додому! Мені не подобається: це метро дурнувате, кава по ціні мяса, обличчя побиті пихою в барі. Друзі мої там, житло своє, а тут нічого не тримає. Ти й сама дивись речі складаєш.
Я переїжджаю до Жені, несподівано сказала мама.
В сенсі до Жені?!
Ну, подумала я, що ти вже пристосувалась і сама зможеш за квартиру платити. Гануся, ну це ж тобі подарунок! Доросла, гарна, з роботою, у столиці. В тебе тут перспективи, як з дірявого водопроводу тільки набирай! Я так вдячна, що ти мене сюди привезла. Якби не ти, я б і далі сохла у своєму болоті. Тут і справді життя бурлить. Дякую тобі! мама розцілувала доньку, але та не поспішала радіти.
Мам, а хто ж про мене подбає?! вже не стримуючи сліз, запитала Ганнуся.
Медична страховка, зарплата, інтернет, і ще якийсь хрущ знайдеться, процитувала мама саму себе.
То виходить, ти мене кидаєш, так просто?
Не кидаю, ти ж сама обіцяла без істери, памятаєш?
Памятаю Гаразд, дай ключі від квартири.
Візьми в сумці. Лише одне прохання допоможеш зібратися бабусі.
Бабуся теж переїжджає?!
Ага, я їй цілу пісню завела про кращу долю, про хрущів і болото, та якраз тут на пошту оператор потрібен, а наша бабуся сорок років у то му бізнесі. Вона будь-який лист на Північний полюс доправить, і дійде! Нехай і вона ризикне, поки гичка ще не зівяла…
