Ось адаптована історія для української культури:
За вікном раннє літо довгий день, зелене листя тиснеться до скла, ніби навмисне закриваючи кімнату від зайвого світла. Вікна в квартирі розчинені навстіж: у тиші чути птахів та рідкісні дитячі голоси з подвіря. У цій хаті, де кожна річ давно знайшла своє місце, живу двоє сорокапятирічна Оксана та її син, сімнадцятирічній Денис. Цього червня все здається трішки інакшим: у повітрі не стільки свіжість, скільки напруга, яка не розвіюється навіть від сквозняку.
Ранок, коли прийшли результати ЗНО, Оксана запамятає надовго. Денис сидів за кухонним столом, упершись у телефон, плечи його були стиснуті. Він мовчав, а вона стояла біля плити, не знаючи, що сказати. Мам, не вийшло, нарешті промовив він. Голос був рівний, але в ньому відчувалася втома. За цей рік втома стала звичною для обох. Після школи Денис майже не виходив гуляти: готувався до іспитів сам, ходив на безкоштовні заняття у ліцеї. Вона намагалася не тиснути: приносила чай з мятою, іногда сідала поруч просто помовчати. Тепер усе почалося знову.
Для Оксани ця новина як крижаний душ. Вона знала: перескладання можливе лише через школу, доведеться знову проходити всі формальності. Грошей на платні курси нема. Батько Дениса давно живе окремо і участі не бере. Ввечері вони з сином мовчки вечеряли кожен думав про своє. Вона прокручувала в голові варіанти: де знайти недорогих репетиторів, як переконати Дениса спробувати ще раз, чи вистачить у неї сил підтримувати його і себе.
Денис тими днями був ніби на автопілоті. У кімнаті стопка зошитів біля ноутбука. Він знову перегортав тести з математики та української ті самі завдання, що розвязував навесні. Іноді дивився у вікно так довго, що здавалося ось-ось піде. На запитання відповідав коротко. Вона бачила: йому боляче повертатися до того самого матеріалу. Але вибору нема. До університету без ЗНО не вступиш. Отже, треба готуватися знову.
Ввечері наступного дня вони разом обговорювали план. Оксана відкрила ноутбук і запропонувала пошукати репетиторів.
Може, спробуємо когось нового? обережно запитала вона.
Я справлюсь сам, буркнув Денис.
Вона зітхнула. Знала: він соромиться просити допомоги. Але вже спробував сам і ось результат. У цю мить їй захотілося просто обійняти сина, але вона стрималася. Натомість акуратно підтолкнула розмову до розкладу: скільки годин на день він готовий займатися, чи треба міняти підхід, що було найскладнішим навесні. Поступово розмова стала мякшою обидва розуміли: назад дороги нема.
Через кілька днів Оксана обдзвонила знайомих і шукала контакти вчителів. У шкільному чаті знайшла жінку Наталію Петрівну, яка займалася підготовкою з математики. Домовилися зустрітися на пробне заняття. Денис слухав крізь сон; він все ще тримався насторожено. Але коли ввечері мати принесла йому список потенційних репетиторів з української мови та історії, він неохоче погодився разом переглянути анкети.
Перші тижні літа минули у новій рутині. Вранці сніданок за спільним столом: овсянка, чай із лимоном або мятою; іноді на тарілці зявлялися ранні ягоди з ринку. Потім репетитор з математики: заняття проходили онлайн або вдома залежно від розкладу вчителя. Після обіду коротка передишка і самостійна робота над тестами. Ввечері обговорення помилок або дзвінки репетиторам з інших предметів.
З кожним днем втома зростала у обох. До кінця другого тижня напруга стала помітнішою навіть у дрібницях: хтось забував купити хліб або вимкнути праску, хтось зли
