Для моєї мами догляд за онукою справжня неможливість.
Усі мої подруги мають матерів, які без проблем опікуються дітьми. Моя мати постійно повторює одне й те саме: «То твоє дитя, я виховувала своє». Моя донечка Параска, пяти років, ходить у дитячий садок у Києві. Два роки тому я після декрету повернулася до роботи: я вчителька молодших класів і не можу часто брати відпустки. У таких випадках було б приємно, якби була мама.
У зимовий період у мене багато вільного часу, бо немає літньої дачі. Мати проводить день вдома, лише перед телевізором і в телефонних розмовах з подругами. Жодних інших занять у неї немає. Минулого тижня під час візиту до офтальмолога зясувалося, що у Марти (внуки) проблеми зі зором. Я подзвонила мамі і сказала, що Марта має на десять днів поїхати до клініки. Ми забираємо її о 13:00 з садочка і вранці відвозимо в лікарню. Усе розташовано поруч садочок, клініка і дім мами.
Моя донечка вихована добре, і мама це розуміє. Вона не свариться, не шумить, не робить безлад, їсть те, що їй дають. Проте в серці мами живе сильне небажання займатися дітьми. Одного разу я потребувала допомоги, бо і я, і мій чоловік мусили йти на роботу.
Було б чудово, якби мама могла приїхати і кілька днів підпирати нас, та вона не в змозі. На щастя, у нас є родичі неподалік, які можуть підставити плече. Бабуся Олена Петрівна живе по сусідству і останнім часом ні на що не має часу, тому вона могла б доглядати дитину, поки ми працюємо. Це не обійшлося б додатковими витратами, бо вона поруч, і це справді зняло б частину нашого стресу.
Відтоді, як мама вийшла на пенсію, я фінансово підтримую її. Я щомісяця дарую гроші, сплачую квартиру двічі на місяць. Коли ми з чоловіком ідемо в магазин, беру маму з собою вона сама оплачує все. На кожне свято я дарую Олені дорогі та красиві подарунки. Мама сприймає цю допомогу як належне: вважає, що це моя обовязкова роль годувати її та платити за житло, бо я її донька. Це мене боляче вражає, адже моя дитина мій власний виклик, а не чиясь «заповідка».
Здається, бабусі не зобовязані допомагати своїм дітям, проте часто роблять це. Чи правильно так вважати? Мені дуже боляче я докладаю багато зусиль до мами, а вона цього не цінує.
Навчитися розуміти і підтримувати один одного без вимог і очікувань ось справжня мудрість, яку варто зберегти в родинному колі.