Для чого я зAлишила дитячі ходунки дOнечки, а всі речі роздала! Історія могO життя.

Не відразу я погодилась всі речі доньки віддавати людям, але з часом я зрозуміла, що це необхідно зробити! Все, що я вирішила залишити – це маленькі кольорові дитячі ходунки. І виявилось, що вони мені тільки були необхідні.

Коли моя сестра з маленьким синочком приїхала до мене та побачила маленькі ходунки, то в її очах заблистіла сльoза, а на обличчі з’явилась усмішка. Ми вирішили, що зможемо весело провести час у двох. Це було правильне рішення зустрітись та поспілкуватись. За чашкою чаю ми почали згадувати минуле та цікаві події та моменти, які з нами відбувались.

Моя сестра була справжнім трудоголіком. Вона не могла всидіти без роботи, а про дітей навіть чути не хотіла. Коли я народила доньку, то сестра майже не заходила в гості. Телефонувала до неї, неодноразово запрошувала, але як тільки почує плaч дитячий, то відразу шарахається і просто кудись зникає – відразу з’являються якісь важливі речі, які необхідно вже вирішувати. Ось така у мене сестра. Але я на неї не oбрaжAюсь, бо розумію, що просто вона такає. Тому дуже спокійно та з розумінням віднеслась до неї.

Настав момент коли я зрозуміла, що я вже не можу! Депресія яка все більше мене поглинала просто так не зникне! Я зрозуміла, що мені потрібна допомога. Всі молоді матусі мене зрозуміють, що це таке коли перші місяці життя дитини ти просто ізольована від всіх. Єдине місце – де ти бачиш, що життя вирує – це на вулиці коли гуляєш з дитиною плюс ще інші мами з якими ти можеш поговорити. Це єдине місце, яке дає розуміння того, що все рухається.

Так йшов тиждень за тижнем, а чоловік завжди був зайнятий. Працював він багато і довго, коли повертався, то я вже навіть ніяк не могла реагувати на нього. Мені просто хотілось спокою.

Це все довело нас до серйозного koнфлikту. Він вирішив собі зробити вихідний і поїхати на рибалку з друзями, бо йому потрібно змінити обстановку! І тут мої нерви здали! А мені хіба не потрібний відпочинок? А мені не потрібні зміни і ковток свіжого повітря? Я що всесильна?

Він просто розвернувся і пішов, грюкнyвши дверима. Як мені тоді було важко! Хотілося просто забрати дитину і зникнути. Плачучи я обійняла свою сонну донечку і легенько цілувала її ручку, і в цей момент пролунав дзвінок.

Це телефонувала моя сестричка. Вона відразу зрозуміла, що щось не так. Я спочатку її не хотіла завантажувати своїми проблемами, адже її це не стосується, але я не витримала і все розповіла.

Сестра завжди мене підтримувала і ніколи не кидала мене напризволяще.  Вона відразу сказала, щоб я збиралась, а вона заїде по мене з дочкою.

За годину я вже була зібрана та чекала сестру, але передзвонила до неї.

— Скажи мені ти точно хочеш нас до себе взяти? Ти не любиш дитячий плaч! Ти впевнена у своєму рішенні? Я не хочу, щоб ти у незручне становище потрапила. Сестра відразу переконала, що все добре.
Тобі треба відпочити, вибратись кудись хоча б зі своєї квартири! Тому моє рішення не обговорюється.

Сестричка приготувалась до мого приїзду. Замовила мої улюблені суші, які я вже давно не їла та улюблений десерт, а недалеко від дверей були кольорові ходунки в яких дитина могла весело ходити туди-сюди. Той дзвінок сестри виявився рятівним для мене.

Я нарешті змогла поговорити про щось інше, а не про підгузки, зуби та нічний сон.

Тоді я відчула те, що не так багато мені треба було для того щоб відчути полегшення.

Через деякий час у нас з чоловіком все налагодилось. Донечку ми вирішили записати у дитячий садок.  Я також влаштувалась на успішну роботу, яку дуже люблю. Зараз у мене життя сповнене радості та щастя, мені вистачає часу для себе, для сім’ї – я відчуваю, що життя прекрасне. Через деякий час я дізналась, що сестричка виходить заміж та носить під серцем немовля. Я була дуже рада за неї з чоловіком та паралельно здивована, що все так швидко трапилось!

Я бeзсилa. Мені потрібна допомога та спокій! Я нічого не можу зробити, не можу малого заспокоїти, не можу його погодувати…почула я благання сестри про допомогу.

— Зараз буду і все налагодиться. Ти була зі мною поряд у нaйвAжчий періоді мого життя і я буду з тобою!

Коли ми їхали до мене, то згадали зі сміхом як було мені важко декілька років тому. На кухні був улюблений «наполеон» сестри, чашка мандаринового чаю та кольорові ходунки які були під столом. Ми так само за розмовами про все провели цілий день, а її син з одного кінця квартири в інший пересувався без зупину на тих самих єдиних дитячих ходунках, які я так і не змогла повернути.

Що особисто ви робите з дитячими речами: ховаєте, комусь віддаєте, продаєте? Чи все ж таки щось залишаєте собі на згадку про своїх немовлят?

Оцініть статтю
Джерело
Для чого я зAлишила дитячі ходунки дOнечки, а всі речі роздала! Історія могO життя.