Босонога дівчина продавала квіти біля входу в ресторан «Палац Сонця»
Я запізнювалася. Знову запізнювалася на зустріч з адміном ресторану, де через місяць мала відбути моя весільна церемонія. Банкет на сто гостей, меню треба затвердити сьогодні, дегустація, квіткові композиції і розсадка гостей усе залежало від моєї сьогоднішньої поїздки. А я застрягла в заторі, у розквітлі вечірнього години пік, і від безсилля готова була плакати, глянцючи нескінченну червону смугу фар переді мною. Кожна хвилина затримки брязкала в скронях, ніби серце б’ється.
Софія Дмитрійовна Гордеєва, тридцять сім років, власниця мережі з п’яти преміумсалонів краси «Чарівність». Ділова, успішна, залізна леді, завжди знала, чого хоче від бізнесу, підлеглих і життя. Окрім одного особистого щастя. Десять років я будувала імперію краси, а на чоловіків, щирих відчуттів і сімї не залишалось. Душа була порожня, доки не зявився він. Артем ідеальний, ввічливий, вишуканий, з бездоганим смаком і бездоганим резюме. Коли здавалась, ніби доля нарешті підкинула щастя.
Проклята заторка була подолана, різко повернула на запасний шлях, і за пятьнадцять хвилин вже вистрибувала перед розкішним рестораном «Дніпро». Серце бешено б’ється, голова крутиться питання до адміна. І майже влетіла до неї дівчинадівчинка, десятирічна, босонога, в потертому до дірок платті, з величезною, майже вкрита увянутими трояндами в худеньких руках. Від неї пахло пилом і безладом.
Купіть квіти, будь ласка, голосок був тихим, та ж настирливим. Вона простягнула мені одну троянду, бутон якої вже гинув, листя падало.
Ні, мила, не зараз, спробувала я ввічливо, та твердо, обійти її, поспішаючи до ворітної двері. Та вона була спритнішою, знову поставила переді мною шлях, погляд її великих, надто дорослих для дитинства очей був сповнений відчайливої прохання.
Будь ласка. Дужедуже треба. Це остання порція, вона притиснула квіти до грудей, і здавалося, що зляне плаче.
«Господи, скільки можна! пролетіло в голові. Дівчина, ти не уявляєш, я зовсім часу не маю. А потім, голос став різшим, ніж я хотіла, «Квіти мають дарувати їх чоловіки, а не я їх вуличних дітей купувати», прозвучало різко.
Я майже влетіла в обертові двері, коли її голос, сильний і чіткий, вразив мене, ніби крижова голка:
Не виходьте за нього заміж.
Завмерла, як від електричного розряду. Повернулася, піднявши голову, і спитала:
Що?.. Що ти сказала?
Дівчина не мигнула. Її серйозні, прозорливі очі бачили мене наскрізь.
За Артема. Не виходьте за нього. Він вас обманює.
За Артема. Не виходьте за нього. Він вас обманює.
За Артема. Не виходьте за нього. Він вас обманює.
Від цих слів по тілу ползли холодні мурашки. Повітря стало густим, липким. Я запитала:
З чого ти взяла?.. Як ти знаєш імя мого нареченого? голос мій задригнувся.
Я сама все бачила. Він з іншою. У них машина, така ж, як у мене. Білий авто, з тією ж вм’ятинкою на лівому крилу.
Світ звузився до крапки. Я подряпала криву, що я подряпала крила. Я розчувала, як вона знає це.
Ти ти стежила за мною? поправила вона, без сорому. Я стежила за ним. Він вбив мого мами. Не прямо руками, а через нього вона померла. Її серце розірвалось від горя.
Я розірвалася. Питала:
Поясни. Хто твоя мати? вона мовчить. Мамо, її звати Ірина. У неї був квітковий магазин. Огромний, красивий, пахло раєм. А потім прийшов. Максим, так він назвав себе. Подарував величезний букет, приходив щодня, казав гарні слова, в яких душа занурювалася. Мама закохалася, як дитина.
«Максим?» я запитала. Він був. У нього був шрам на правій руці, ось тут, вона тонким пальцем провела лінію по запясті. Він завжди в сірих костюмах, дорогоцінний, з краватою кольору спілівшої вишні. Ви йому його подарували на день народження, він хвастався мамі по телефону, вона плакала.
Я подарувала йому краватку, він хвастався. Вона плакала.
У роті сухо. Краваток. Так, я привезла йому той краватку з Мілану, з італії, місяць тому. Це був його талісман. Він сказав, що це його оберіг. Я не дихала, відчуваючи, як земля зникає.
Продовжуй, прошу.
Мама вкладала в його «бізнес», усі гроші. Три мільйони гривень. Вона відкрила ресторан, мережу, ніби його «бізнес». Він пообіцяв одружитися, утікати на море. А потім просто зник.
Три мільйони гривень. Я теж вклала в його «бізнес». Чотири мільйони. На відкриття ресторану. Та сама сума, яку він «вгадав». Звідки ти знаєш, що це той же?
Де ти взяла це? шепоче. Дівчинка дістала помаранчеву, зморшковану фотографію. На знімку чоловік і жінка щасливо обіймаються у парку. Я впізнала Артема, був той самий, просто коротший, без тієї акуратної бороди, яку я просила виростити.
Де ти це взяла? мама її зберігала. Я знайшла його через два тижні після похорону. Побачила його на вулиці. Хоча підбігла, хотіла спитати, чому, чому, чому.
Він підїжджає до твого дому. Ти виходиш назустріч, цілуєш його, цілуєш. І я подумала: треба попередити. Треба попередити, щоб тобі не сталося те саме, що з мамою.
Я дивилась на цю крихку, босоногу, з грязними ногами, що тримала в руках докази мого дурного щастя, і все моє нутро кричало, що вона говорить правду. Чиста, гірка, безжальна правда.
Як тебе звати? Катя.
Катя, ти голодна?
Вона лише кивнула, і в цьому простому жесті була вся біль її самотнього існування.
Пойдемо зі мною. Спочатку поїсти, потім потім розкажеш все з самого початку. Все, що памятаєш.
Адміністратор ресторану, вишуканий пан, у бездоганному костюмі, зустрів мене сяючою усмішкою, та, побачивши мою супутницю, його обличчя розтягнулося від здивування.
Софія Дмитрійовна, ви з дитиною? у його голосі змішалися питання і легка осудливість.
Так, накрийте нам столик, найтиший куток. І меню, відрізала я, не залишаючи простір для розмов.
Я замовила Каті весь десертний ряд і гаряче кремовий суп, ніжний філе міньйон з овочами. Вона їла жадібно, та з дивовижною, вродженою ввічливістю, наче вчилася бути «прихованою», як вчила її мати.
Де ти живеш? Катя розповіла, що в притулку «Променик» тимчасово, поки опіка не знайде сімейну хату чи будинок. Тепер вона одна в цьому жорстокому світі, без мами, без дому, з важким вантажем втрат.
Моя душа розплинулася, коли я спитала:
Розкажи про маму. Вона згадала, що її мати Ірина, квітковий магазин, великий, пахло раєм. Вона кликала «Максим», і знову, «Артем». Він був той же, що йшов по той же, що обманював.
Далі вона вийшла з підкармленого кутка, показала змиттю фотографію. На ній Артем, той же, тільки волосся коротше, без тієї бородки, яку я просила виростити.
Де ти взяла? голосом, що лоскотався, це була його остання фотка. Я підняла її, і подивилась у тихий, розпачений, погляд.
Ти хотіла? запитала. Я хочу сказати, що я «Тут» я «Тут»
Катя, «Тут», голоc усього.
Відтоді я відвела Катю до притулку «Променик», а потім додому у свою квартиру, яку купила за власні гроші ще до весілля. Вдома чекав Артем, у своїх тапочок, на дивані, перед ноутбуком, де він грав фільм. Усміхнувся, мовивши: «Привіт, сонечко».
Привіт, коханий. Як пройшов, чи все?
Я підняла його, дихаючи ароматом мятного кави й старих кленових листків.
Так, добре.
Я спокійно обійняла його, хоча би схлопнулася в його грудях, та вбирала запаху, що колись зводив мене в безодню, а тепер отруйна.
«Ти я «Ти»
Усипавши, я відкрила його електронну скриньку, і знайшла листи з пятьшестипять тихих жінок, позаписам, у яких записали те ж «бізнес» про всі трь запити до вкладень грошей.
Там були фотозапити, записані в таблицях: «Софія Дмитрійовна 4 000 000 гривень, «Артем Віктор 2 000 000 гривень, «Ірина Іванна 1 500 000 гривень, «Світлана 800 000 гривень, «Олександра 300 000 гривень.
У підсумку, всі ці сум одиннадцять мільйонів гривень.
План він він придумав детальний бізнесплан з самого початку, збирати доверливих жінок на основі мрії щодо привласнення коштів.
Я закрила ноту і записала всі домашні запити в поліції, відкрила свій детектив вихований в заповітному лисі, я випустила його на перший запасний шлях.
Детектив розшукав жінок, знайшов їх адреси, запросив их до «Сонячного» кафе, де він запропонував виплатити доброчинний внесок.
Усі він записав запити, взяв туди й запросив у вільних жінок, тоді він записував тому свої плани чулий душі потічний.
Я запросила їх як «Вас були запитали про саме веселий подарунок втравити все.
Нарешті, язняла підписнавікно«Памятайтемоюзаписмояпрацятавсевсезаперечиломіннявсіхжінокзаплатити.
Більшістьівсезавершилосьогоязламаласвоюсвідомістьіпрокинуласьпісляраскритоїдверівзолотомусветилізарадимріївсевсезупинившивесьвипуск.
У цьомусні,язнаходжувсьогоодне-веселийвсесвітнійпідписнадихаючийзапис,якатутзапамяталасьмоязасада«тизавдякидитячійдушізмінюємовесьвесьпереверненийсвіт.
