Галині діти — двоє енергійних малюків, яким вже скоро виповниться 10 років. Вони завжди були дуже активними і цікавилися світом навколо.
Однак, останнім часом сталося щось незвичайне. Всі сусіди помітили, що їхні яйця, полуниця, черешні та яблука зникли. Шукаючи злодіїв, ми найшли сліди, що вели від Галіної хати.
Галю, здається, було мало цікаво, які перешкоди та неприємності створюються з її крадіжками. Її діти були сповнені ентузіазму, не відчуваючи вину або стиду.
Сусіди обговорювали, як діяти у цій ситуації. Дехто вирішив просто обійти стороною і нічого не робити, сподіваючись, що все вирішиться само. Інші хотіли поговорити з Галею, але знаючи, як дуже вона захищає своїх дітей, вони не були впевнені, як реагувати. Мене ж відчуття безправності не залишало вспокої, і я вирішив поділитися своїми спостереженнями з рештою сусідів.
Ми збиралися і таки поговорили з Галею. Вона сприйняла нас з усмішкою, але я побачила, як вона напружилася, коли з’ясовувалася проблема. Однак, вона заперечувала наші звинувачення, стверджуючи, що її діти ніколи не обкрадали людей. Ми не були переконані, але рішення треба було знайти.
І ось, з часом, ми змогли знайти вихід із складної ситуації. Ми створили комітет з усіх зацікавлених сусідів, який працював над планом вирішення проблеми. Ми запропонували Галі створити місцевий садок та город, де діти могли б вирощувати власні овочі та фрукти, заохочуючи їх долучитися до цього процесу. Також ми організували зустрічі зі спеціалістами, які могли б допомогти її дітям управляти їхнім бажанням більше згідно з правилами.
Вже тоді, коли ми домовилися з Галею про створення місцевого садка та городу для її дітей, ми зрозуміли, що проблеми ще далеко не закінчилися. Діти продовжували ображати сусідів і крадіжки не припинялися. Кожного разу, коли хтось їх зловив на гарячому, вони вибачались, але знову поверталися до своїх поганих звичок.
Це стало справжнім випробуванням для сусідського співтовариства. Ми були розчаровані та засмучені, втрачаючи віру в те, що наші зусилля можуть змінити щось. Часто ми сперечались про те, як краще вирішити цю ситуацію. Частину вини ми приписували Галі, що не діставала дітей, але також розуміли, що ці діти теж потребують нашої уваги та підтримки.
Одного разу, коли Галя і я розмовляли на городі, я почув звуки сварки і здивувалась, коли побачив, що це її діти хамили сусідам. Я втрутилась та викликала дітей до себе. Їх вибачення було щирим, і вони пообіцяли, що це не повториться.
Проте, далі було те саме — вибачення та обіцяння, а потім знову крадіжки та хамство. Ми були в безвиході, не знаючи, що робити далі. Моє серце боліло за Галю та її дітей, але також я розуміла, що ми не можемо допускати такої поведінки, яка шкодить нашому спільноті. Що робити?
