Мамочко, надінь мені завтра синю сорочку до садочка.
Синю? А чому саме таку?
Бо Катруся Іванова сказала, що мені в ній дуже личить, вона ж до моїх очей підходить!
Ну якщо Катруся сказала, то звісно надінемо синю сорочку.
Олежка, задоволений, пішов гратись із старшим братом, Андрійко вже школяр.
Вечором мама розповіла татові про синю сорочку й про те, як вона пасує до очей Олежки.
Тато посміхнувся, потріпав сина по голівці.
Що, сину, подобається тобі Катруся?
Ага, я на ній одружусь!
Ось як. Ну спочатку треба навчитись, освіту отримати, а вже потім і заручини.
Ой, так довго…
Олежка задумався.
Тату, а можна я на Катрусі завтра одружусь?
Завтра? А де ж ви житимете, сину?
Та вдома, здивовано відповів хлопчик.
В кого вдома? не здавався тато, у Катрусі?
Та ні, таточку! розплющив очі малий, Катруся в себе вдома, а я в себе.
Ні, сину, так не годиться. Одружишся треба Катрусю до себе забрати, жити з нею, сам працюватимеш, а вона буде в садочок ходити, потім у школу, у інститут.
А я… зі сльозами в очах спитав Олежка.
А тобі, сину, треба працювати, щоб родину утримувати.
Що трапилось? Чого плачеш? мама присіла перед сином.
Мамо, я хочу одружитись на Катрусі, але не хочу зараз працювати, хочу в садочок ходити, потім вчитись, а тато каже… уууу…
Ну а чого ж плакати? Виростеш і одружишся на своїй Катрусі.
Ага, поки виросту, її хтось інший забере.
Та хто ж?
Не знаааю, може, Стьопка чи Вітько.
Ну тоді й не потрібна тобі ця Катруся, раз її хтось інший може забрати…
Вранці Олежка рішучим кроком підійшов до дівчинки у червоній оксамитовій сукні, з великою бантою на довгому світлому волоссі, взяв її за руку й промовив:
Я на тобі одружусь, Іванова!
Дівчинка хвилину дивилась на нього, потім відвернулась:
Ні!
Олежка забіг попереду, тупнув ногою:
Я сказав одружусь на тобі! Тільки не зараз, добре, Катрусе? він узяв її за руку, заглянув у вічі, а потім, гаразд?
А чому не зараз? здивувалась дівчинка, Вітько з Лізою вже одружились.
Вони ж не по-справжньому, а так собі, а ми з тобою справжнє весілля влаштуємо!
Добре! кивнула Катруся, і, взявшись за руки, малі пішли гратись.
У школі Олежка вимагав у вчительки, щоб ту посадила його поруч із Катрусею.
Вчителька не хотіла йти назустріч, тож посадила Катрусю з іншим учнем. Олежка підійшов і наполегливо сів поряд.
Я одружусь на Івановій, коли виросту.
Ха-ха-ха, засміялись діти, тілі-тілі-тесто, жених і наречена!
Діти! Тихо! строго сказала вчителька, як тебе звати?
Олежко.
Олежко, ти ще малий для таких речей. Іди на своє місце, добре?
Ні! Катрусю, скажи, що я на тобі одружусь.
Катруся сиділа й тихо посміхалась.
Ну, панночко, що скажете? спитала вчителька.
Ми справді одружимося, коли виростемо, а не як Вітько з Лізою вони ж іграшково.
Оце так… задумливо подивилась вчителька. Ну що ж, сидимо разом.
Катруся була королева його серця. Він носив їй портфель, захищав від собак, хуліганів, навіть від вчителів. Одного разу вона впала й розбила коліно він тащив її до медпункту.
У старших класах він зізнався їй у коханні. По-справжньому.
А Катруся?
А Катруся посміхнулась своєю усмішкою й пішла, гордо піднявши голову.
Я все одно на тобі одружусь, Іванова, крикнув їй услід, чуєш?
За Катрусею почав залицятись Ігор, боксер, їздив на власній «шестірці», навчався у ПТУ на механіка.
Скільки ж синців Олежка від нього отримав, але від Катрусі не відступився.
Іде він одного разу, бачить стоять троє.
Битимуть, зрозумів Олежка…
Гей, малий, один відірвався від стіни, іди сюди.
Тобі треба ти й іди.
Хамиш, малий.
Я тобі не малий, у мене імя є.
Ну коротко, пацан, слухай сюди: відчепись від дівчини, зрозумів? Вона нашого кореша.
А де ж кореш? Сам бояється підійти? Передай йому: якщо не відчепиться від моєї дівчини, Олежка наголосив на «моєї», йому буде погано.
І, повернувшись спиною, спокійно пішов до підїзду.
Він відчував злість хлопців, але йшов, розуміючи, що вони можуть напасти будь-коли…
Одного разу вони напали ззаду. Сили були нерівні, і тут він почув крик.
Це кричала Катруся. Вона бігла зі штакетиною, вирваною звідкись, і, дико ревучи, влетіла прямо в юрбу, яка била Олежка.
Вона кричала й розмахувала штакетиною, да
