Дитина для подруги
Було це давно, ще тоді, коли панувала інша епоха, і життя було важким, але люди сподівалися на краще. Коли Соломія виношувала свої останні місяці вагітності, її менший брат поїхав з дому, а батько став частіше заглядати до пляшки. З того часу життя Соломії перетворилося на суцільне випробування.
Щоранку Соломія поспішала відчинити вікна, вимести порожні пляшки з-під столу й чекала, коли проспиться батько.
Тату, тобі ж не можна пити. Ти ледве після інсульту одужав.
А хто мені заборонить? Мені так легше біль заглушити.
Який ще біль?
Туго бачити, що нікому я не потрібен. Навіть тобі, доню, тільки заважаю. Я пропаща душа, Соломіє. Зайве народився, одружився дарма і дітей нажив, яким нічого доброго не передав, хіба що бідність і відсутність характеру. Все марно, доню… Легше заливати серце самогоном.
Соломія, й так пригнічена, розгнівилася.
Не все так марно, таточку. Буває у людей і гірше.
Що ще може бути гірше? Ти ж змалку без матері, а тепер ще й свою дитину народиш без батька та й далі у злиднях житимете.
Життя мінливе, татусю. Сьогодні біда, завтра надія. Все може змінитися.
Як зараз памятаю, як Соломія з сумом згадала: колись вона була щаслива, готуючись стати дружиною Олеся. Так, світ похитнувся, та жити треба…
Того дня батько знову напився. Соломія вигукнула з гіркотою:
Ти що, випив усі гроші, які я відкладала на чорний день? Де ти їх знайшов, ти ж перекинув усе в хаті, шарив у моїх речах?!
А хата ця чия? пробурмотів батько. Все тут моє, разом із пенсією, яку ти від мене ховаєш!
І все витратив? Не подумав, на що ми виживатимемо?
А чом я маю про когось думати? Я вже хворий чоловік. Ти виросла, тепер дбай про мене!
Соломія перерила всі шафи.
Я впевнена, що вчора лишалися дві пачки макаронів і олія! Де вони? Чим будемо вечеряти?..
Соломія була приголомшена. Вона сіла на стілець і закрила руками обличчя.
Звідки їй було знати, що тітка Галина потроху споювала її батька, а потім розносила все з дому?
Тиха, як змія, Галина проникла до їхнього дому й робила все, аби розвалити родину.
Ту ніч Соломія провела у сльозах. Лежала безсила, голодна та розгублена…
Вранці у двері постукали, й до хати зайшла Галина Петрівна. В гарній хустині, у чобітках на підборах навіть не знявши їх, вона пройшла на кухню.
Привіт. Моя знайома з ЖЕКу каже: у вас борги, світло можуть відрізати. Що трапилося, Соломіє? Може чаю налиєш?
Не чекаючи, Галина сама залізла до холодильника та в шафи.
Ой, та в тебе ні цукру, ні чаю. Що це таке пусто у домі! Ходімо до магазину.
Соломія втупила погляд у підлогу.
Тітко Галю, нічим не пригощу. Вам краще йти.
Але Галина не збиралася відступати.
Я бачу, що в тебе біда. Памятаєш, я пропонувала перебратися до мене? Я вже не прошу, а наполягаю: їдь жити до мене. Нема тут умов для майбутньої дитини, батько п’є, їсти нема чого! Треба вітаміни збирай речі, ходімо.
Соломія сіла, бо запаморочилося в голові. Галина обняла її.
Послухай, дитино, я знаю, як ти до мене ставишся. Ти мене не простиш, так моя донька забрала в тебе нареченого. Та я не звір, не можу дивитися на твої муки. Хочеш ти цього чи ні, але я подбаю про тебе.
Далі все відбувалося мов у сні: Галина допомогла зібрати речі і викликала таксі.
***
У день, коли в Соломії почалися перейми, Галина Петрівна не відходила од неї.
Слухай уважно, Соломіє. Я вже домовилася з лікарями: ти збираєшся відмовитися від дитини. Коли народиш, не бери її на руки, не прикладай до грудей. Навіть не дивись.
Соломія стогнала від болю:
Ой, тітко Галю, мені вже все одно… Хоч би вже народити!
Не забувай, що ти сама не зможеш підняти цю дитину. А я вже знайшла добру сімю, яка хоч зараз її всиновить.
Трощилися години, і на світ зявилася дівчинка.
Вага три триста, здорова, все гаразд.
Медсестра згорнула крихітку в пелюшку і винесла, навіть не показавши мамі.
Лікарка-педіатр зиркнула на Соломію суворо:
Ви що, навіть не бажаєте подивитися на свою доню? Оленко, несіть малу назад, хай мама потримає!
Соломія відвела погляд і похитала головою.
Я не хочу дивитись. Мені й так нема за що жити… Є люди, яким ця дитина потрібніша. Я напишу відмову…
Не будьте безсердечною! Хоча б гляньте…
Соломія заплющила очі, та відчула ніжний доторк до руки… Медсестра поклала дитину поруч і маля, схлипуючи, тягнуло носика до грудей.
У ту мить Соломія глянула на свою донечку.
Безмежно маленька, беззахисна, доня щулила оченятка й тяглась ручкою до матері.
Ну ось, мамочко? Годуємо ляльку, лагідно всміхнулась педіатр. Її потішило, як затремтіла Соломія під вагою першого материнського почуття.
Гарненька дівчинка, вона потрібна саме вам, а не чужим людям!
Соломія розплакалась, обійнявши доньку.
Наступні дві години вона відпочивала поруч із дитиною, не відводячи від неї погляду.
Тоді і прокинувся справжній материнський інстинкт.
«Ось він, сенс мого життя моя донька. Я їй потрібна, отож залишуся з нею. Не важливо, чи повернеться Олесь, чи виправиться батько… Я повинна бути з малою».
***
Соломію пробудив голос Галини.
Тітка Галина, у халаті, стояла в палаті й дивилася на Соломію.
Ти що, забула нашу розмову? тихо прошепотіла вона. Ти ж обіцяла: народиш і відмовишся. Я домовилася з людьми, вони вже готові узяти малу.
Галино Петрівно, я передумала. Не віддам свою дитину.
А ти хоч знаєш, як виживатимеш? У тебе й копійки немає, куди донечку поведеш?
Додому. Я більше вас турбувати не буду.
Обличчя Галини перекосилося.
Ти ж божевільна! За що житимеш? У люди молитися підеш?
Донечка прокинулася від крику, Соломія піднялась до неї.
Не рухайте! Я її нагодую сумішшю. Повідомимо лікарю, що в тебе молока немає, голосно сказала Галина.
Соломія заперечливо похитала головою:
Вам вирішувати нічого, це моя дитина. Я сказала не віддам!
Ти не можеш! Обіцяла ж!
Йдіть геть.
Галина вибігла. Сусідка Соломії, з ледь чутною підтримкою, озвалася:
Хто це була?
Тітка.
Жах. Ти правильно зробила, що відмовила їй. Я Олеся. Якщо треба допоможу. У світі ще є добрі люди.
Я Соломія.
Рада знайомству, Соломіє. Мені здалося, та жінка хотіла забрати твою доню з ліжечка… Дуже дивна.
***
Перед випискою до Соломії прийшла відвідувачка. В палату її не пустили, і Соломія вийшла в коридор.
Стара подруга, Ладка, очікувала на неї з помітно вагітним животом.
Привіт.
Соломія сіла на лаву.
Ладка присіла поруч.
Чула, ти народила.
Так. Доньку.
Ладка зніяковіла.
Слухай, мама знайшла для твоєї дитини дуже добрих людей…
І що?
Вони заможні, готові заплатити великий викуп півтораста тисяч гривень, уявляєш? Зможеш придбати кімнату або хоча б внести у квартиру.
Здивувала, Ладко. Як так дбаєш за чужу дитину свою їм і віддай.
Ладка надула губи, але хапалася за Соломію руками.
Віддай мені цю дівчинку! Я її вирощу, це ж донька Олеся…
Гадаєш, упораєшся з двома дітьми?
Ти нічого не розумієш! Все руйнується…
Соломія підхопилася, зібралася йти. Ладка вчепилася в рукав, в очах затріпотіла тривога:
Мені потрібна ця дитина, Соломіє!
Відпусти.
За кілька годин до палати вдерся сам Олесь. Соломія відсахнулася:
Народила? Можна побачити?
Не можна! Біжи до Ладочки, тобі незабаром там руки будуть потрібні.
Слухай, Соломіє. Після твоїх пологів я не знаходжу собі місця. Маю прохання: відмовся від доньки, а я її всиновлю.
Соломія похитала головою:
Я не така, як ти. Не віддам того, хто мене потребує. Даремно приїхав доньки ти не отримаєш!
Олесь теж не поспішав йти.
Віддай дитину! Я ж її батько! Ти не мала права без мене народжувати!
Мамусин синочок… З чистою совістю спершу у мами дозволу спитай!
Соломія відштовхнула Олеся, взяла доню і пішла до медсестри:
Будь ласка, більше нікого до мене не пускайте. Нікому я не рада і нікого не чекаю!
Епілог
У день виписки Соломія вийшла з пологового, пригортаючи доню.
Не самотня із нею випускалася і Олеся, сусідка, яку зустрічали чоловік та її мама.
Соломія зупинилася, угледівши машину Ладецьких.
З авто вийшла мати Олеся Варвара Яківна, витягнувши шию й прискіпливо розглядаючи Соломію.
По спині Соломії промайнув холод.
Ймовірна свекруха дивилася, мов вовчиця на здобич.
Олеся помітила це, підійшла ближче.
Хто це?
Батьки Олеся.
Дивляться зловісно. Ой, Соломіє, мені не подобається це. Казала ж: у нас для тебе є кімнатка, поїхали до мене.
Соломія кивнула. В душі також неспокій зворушився.
***
У нових друзів Соломія несподівано пізнала справжнє кохання двоюрідний брат Олесі, завзятий холостяк Іван, почав залицятися до неї.
Іван виявився доброю людиною, справжнім чоловіком. Він одружився з Соломією, удочерив її доню і в усьому дбав за старого тестя.
А що до Ладки й Олеся, то їхній шлюб розпався.
Виявилось, що Ладка лише імітувала вагітність, носила під одягом накладний живіт і вводила всіх Ладецьких в оману.
Галина Петрівна, бажаючи захистити доньку, сама зізналася зятю, що у Лади стався викидень на ранньому терміні. І запропонувала план:
Олесю, не сердься на мою доньку. Так, вона втратила дитину… Але ж у тебе буде дитя з іншою. Тож чому б вам із Ладою не всиновити малечу, яку народить Соломія? Вона ж не чужа, не будемо нічого казати твоїм батькам нехай думають, що це ваша з Ладою.
Олесь приставав на тещин задум.
І все могло бути тихо, коли б Соломія не наполягла на своєму рішенні залишити доню собі, чим загнала Ладку та Галину Петрівну у глухий кут.
Мати Олеся, Варвара Яківна, була вкрай розчарована обманом і виставила Ладку зі свого дому, змусивши сина подати на розлучення.
Так Соломія, попри всі злидні й втрати, змогла захистити своє материнське щастя, а разом і повірити у власну силу та милосердя небайдужих людей.
