Слухай, хочеш, розповім, як у мене минув мій день народження? От, приїхали до мене діти і про господарку мою одразу щось сказали.
За день до свята я цілий вечір по кухні бігала: готувала всілякі страви, аби всім вистачило. Чоловіка попросила хай картоплю та моркву почистить, салати накришить, а я вже за мясо та печене взялася. Все думала: от молодець я, стіл накрию як годиться, нагодую нашу велику родину, всі будуть задоволені.
А вранці, на сам день народження, ми з чоловіком вирушили до кондитерської в центрі Києва вибрали здоровенний, свіженький торт, щоб внуки руки облизували.
Першими на поріг — син із невісткою й онуком, слідом старша дочка зі своїми дітьми, а потім середульша з чоловіком та малятами. Усі дружньо сіли за стіл, ложками дзвонять, виделками брязкають аж приємно дивитись! Все йшло на ура, вистачило всім.Онуки так наїлись, що навіть шпалери чіпали брудними руками, а дорослі скатертину заляпали. Після всього, за чаєм, старша донька й каже мені:
Щось ти, мамо, мало на стіл виставила… Ми поїли, а далі що?
Сміялися всі, але мені якось образливо стало. Ну, пожартували, а в мене ж серце болить. Постійно стараюся хоч трохи їжі дітям у торбинки скласти, але важко всім догодити, коли посуду стільки, а плита маленька, та ще й пенсії не розженешся.
А чоловік мені тихенько на кухні, коли торт різали, каже:
Та не переймайся, люба, раз так швидко все зїли значить, смачно готувала. Нехай самі рецепти в тебе випрошують та збираються, коли мають час от і готуватимуть. А взагалі, наступного разу хай кожен щось своє приносить, бо дивись скільки їх, а нас, стареньких, лише двоє.
Ось такі у нас справи сімя велика, але головне: разом зібратись та посміятись зі щирого серця!
