Діти катеr0рuчн0 проти мого другого шлюбу та навіть поставили ультuматуm: або вони, або коханий!

Мій чоловік піш0в з життя два роки тому. Зараз мені сорок шість, у мене двоє дорослих дітей — син та донька. Оленка вже має власну сім’ю, а Сашко живе зі мною.

Пів року тому у мене зав’язались романтичні стосунки з колегою, але дітям я не наважувалась розповісти. Сім’ї в Івана ніколи не було, адже всю свою молодість присвятив кар’єрі, а тепер усвідомив, що йому не вистачає коханої людини поруч. Чоловік він пристойний, добрий та щедрий. Словом, про кращу партію й мріяти годі!

Нещодавно він запропонував мені одружитись. Спершу я зраділа, адже дуже кохала Івана, але потім задумалась — а чи правильно це буде з точки зору моралі? Від дня смерті чоловіка пройшло лише два роки, а я вже заміж виходжу? Не гарно виходить! Боюсь, осудження з боку знайомих мені не уникнути.

Але з іншого боку, чи так важливо для мене, що подумають інші?

Звісно, мені страшенно сумно через смерть першого чоловіка. Цілий рік я оплакувала його, місця собі не знаходила, щодня до могили його приходила та розмовляла. Проте мої страждання не зможуть повернути чоловіка. Потрібно знайти в собі сили рухатись далі.

Я довго зважувала всі за та проти, а тоді вирішила — я заслуговую бути щасливою! І на радощах побігла розповідати дітям радісну новину. Проте їх реакція була в край неочікувана.

Вислухавши мою розповідь, діти довго мовчали, а тоді син сказав: «Мамо, ти зовсім з глузду з’їхала? Про яке весілля ти говориш? Як ти можеш навіть думати про іншого, коли від смерті батька й двох років не пройшло! Це ж справжнісінька зрада!».

А тоді й донька підхопила: «Мамо, я бажаю тобі лише щастя, але так не можна! Ти батька взагалі не кохала?».

Від безжалісних слів дітей у мене полились гіркі сльози. Якщо навіть найрідніші люди не можуть мене зрозуміти, то що вже казати про інших? Невже я й справді зраджу пам’ять про свого чоловіка, якщо зараз вийду заміж?

І яке рішення буде правильним у цій ситуації? Якщо піти наперекір волі рідних та вийти заміж, то діти скоріш за все відвернуться від мене. Якщо ж покинути коханого, то я залишусь назавжди сама. Проте у доньки є власне життя, син також через рік-два одружиться та переїде від мене. І що тоді? Будуть мені телефонувати раз на місяць та запитувати як справи?

Я не раз після того ще намагалась поговорити з дітьми, але усе марно. Вони твердо стоять на своєму. На їх думку, я повинна назавжди залишитись вірною пам’яті про батька.

Наразі я запропонувала Івану не спішити з весіллям, мовляв, час усе розставить по своїх місцях. Він звичайно погодився, але я розумію, що він не захоче чекати вічно. Ми вже не діти, щоб ховатись по кутках.

І як мені переконати дітей у свої правоті? Невже вони не хочуть, щоб їх мати була щаслива? Чи може вони мають рацію, а я чогось не розумію? Прошу вас, порадьте як мені бути.

Оцініть статтю
Джерело
Діти катеr0рuчн0 проти мого другого шлюбу та навіть поставили ультuматуm: або вони, або коханий!