Дідусь з’явився в моєму житті коли мені виповнилося 9 років і став мені найкращим в світі другом!

 

В моєму житті з’явився дідусь, коли мені виповнилось 9. Ні, ви не подумайте нічого, він завжди в мене був, відколи я  народився, але саме спілкуватися ми почали з ним саме в цей час. Правда наше спілкування було виключно по телефону і то лише на свята. А коли він вийшов на пенсію – переїхав до нашої квартири.

9 років:

-Дідусю! Дідусю! А допоможеш мені кубика намалювати? Я все стараюсь, стараюсь, вже вп’яте перемальовую, а він все такий ж кривий. – прибігла маленька я по допомогу дідуня.

Дідусь глянув на мале дівча, відклав свою книгу в сторону, взяв у мене аркуш паперу та олівець і прийнявся за роботу. Такої ідеальної фігури, яку намалював дідусь так ще й без лінійки я би ніколи в своєму житті не намалювала. Я була дуже здивована! Мій дитячий захват було одразу помітно на дитячому личку.

Коли пройшло багато років, дідусь зізнався мені, що тоді дуже переживав за те як він намалює того кубика, бо як і в мене, хисту до малювання він не мав.

10 років:

-Ну-ну-ну, чого ж ти так плачеш, доню? – лагідно запитав дідусь.

Мама не пускає мене! – викрикнула я і далі зайшлася сльозами.

-Куди не пускає, чому? Заспокойся, будь ласка, та поясни мені спокійно. – заспокоював мене дідуньо.

-З тобою по гриби не пускає, а я дуже-предуже хочу. – переставши плакати відповіла я.

Дідусь мовчки вийшов з кімнати, та через декілька хвилин вийшов з посмішкою на обличчі.

-Давай, збирайся, маєш 20 хвилин на все! Але пообіцяй, що не захворієш, бо мама ж нам більше ніколи не повірить.

Ох скільки ж щастя тоді в мене було. Я зібралась навіть швидше чим за ті 20 хвилин, які мені дав дідусь. Досі пам’ятаю як було тихо та затишно в осінньому лісі. Мій кошик був доверху закладений грибами. Дідусь правда потім повикидав багатенько всяких поганок, але я все одно була щасливою.

12 років:

   -Як ви не розумієте? Вона зрадила мене! Зрадила!

-Онуко, я тебе прекрасно розумію, ну але ж…

-Вона гадина! Ти не розумієш! А якби розумів то так не говорив!

-Люба моя внучка, не гарячкуй. Ти на 100% впевнена, що це саме вона зробила? Я дам тобі одну пораду, а ти постарайся зрозуміти, що я тобі кажу: не роби поспішних висновків, поки не будеш повністю впевнена та точно знати, що те, що тобі розповіли правда. Є в мене така історія, колись… Ця розмова з дідусем дала мені таке правило: ставити себе на місце іншої людини, перед тим як робити висновки.

13 років:

-Дідусь, в мене до тебе одна справа…

-Уважно тебе слухаю.

-Тут так вийшло, що батьків в школу викликають, можеш ти замість них піти?

-Можу, але просвіти мене, що такого сталось?

-Там так все заплутано, але я чесно не винна! Повір!

-Не переживай, я вірю тобі, тому розкажи детальніше.

-Я не курила, чесно, я всього лиш біля них стояла. Не розказуй будь ласка мамі і татові. Дуже тебе прошу!

-Ну добре, я піду в школу і не розкажу батькам про цей випадок, але пообіцяй, що ти більше цю гидоту в руки не візьмеш.

-Обіцяю!

Я тоді була безмежно вдячна дідусеві і стримала свою обіцянку.

14 років:

В цей вік я вперше пофарбувала волосся. Я була більш ніж впевнена, що бути блондинкою це саме те, що мені потрібно. З горем пополам я вмовила маму на такий експеримент. Ось я стою в ванній та змиваю фарбу з волосся.

-НІ!!! Тільки не це!!! – закричала я та почала сильно плакати коли побачила результат свого експерименту. На моїй голові були всі кольори переходу від світло-коричневого до яскраво жовтого.

-Надійко, все добре? Відкрий!

Дідуньо почав сильно стукати в двері. Він дуже злякався, що зі мною сталось, щось страшне.

Коли я вийшла, на лиці дідуся були одночасно полегшення та сміх. Він попросив більше його не лякати та відвів мене в перукарню, виправляти наслідки мого експерименту.

Я була з ідеальним кольором волосся, навіть мама зробила мені комплімент. Але після того як вона дізналась в скільки це вийшло дідусеві, радість в неї швидко зникла.

15 років:

В свої 15 років я вперше прийшла додому напідпитку. Ні, я не пила багато, навпаки, зробила декілька ковтків з бокалу, але взяло мене швидко та сильно. Найгірше було коли я зранку мала вийти з кімнати та мені доведеться подивитись в очі батькам та дідусеві. Я нишком підійшла на кухню та почула таку розмову:

-Тату! Не заступайся за неї! Їй ж всього на всього 15! А вона вже приходить додому не тверезою!

-Їй ВЖЕ 15. Ти думаєш, що зараз молодь п’є на святах лише солодку воду та соки? Та й взагалі, ти себе забула чи що? Якраз в 15 років ти не те що прийшла додому п’яна, тебе притащили, але ж ось, зараз не алкашка!

Якби не дідусь, мені б тоді знатно влетіло.

16 років:

Прийшов час вступати до ВУЗу. Я мріяла бути дизайнером, але це не підтримував мій батько. Він готувався пропхати мене в якийсь технічний ВУЗ.

Ми сперечались весь вечір, але дідусь мене підтримав.

-Зятьок, дай дитині спробувати здійснити свою мрію, а якщо в неї не вийде вступити, тоді піде туди куди ти їй скажеш.

Батько не охоче, але погодився.

Коли виклали список вступників, яких взяли на навчання я радісно зателефонувала дідусеві, щоб йому першому повідомити про моє успішне поступлення на дизайнера.

-Дідусю! Дуже-дуже дякую! Я тебе сильно люблю!

-Я тебе теж люблю, Надійко.

19 років:

-Дідуню, тут таке діло, я хочу познайомити тебе з Марком.

-Звісно Надійко, приводь його, подивимось, що він за людина.

Приводячи вперше свого коханого додому я дуже хотіла спершу познайомити Марка саме з дідусем, а поті вже з батьками.

-Ну що дідуню, як він тобі?

-Схвалюю! Даю згоду на ваше весілля, так шо починайте готуватись!

-Ой, рано ще, я же університет не закінчила, зачекай.

 

21 рік:

В дідуся стався інфаркт. Я дізналась про це коли щаслива повернулась з випускного. Коли я прийшла його виносили на носилках лікарі. Він потрапив до реанімації, я довго плакала, до тих пір, поки він не пішов на покращення і нам дозволили провідати його.

-Дідусю! Господи, як я переживала, ти всіх нас дуже налякав! Будь ласка, не роби так більше, добре? Ти ж обіцяв ще моє весілля відгуляти! Ти обов’язково маєш це зробити! – мовила я показавши каблучку на безимяному пальці правої руки.

-А я казав, що ви Марк той самий? Він приходив до мене та просив твоєї руки та серця.

23 роки:

Я вийшла з пологового будинку. На руках в мене новонароджений син. Я шукаю очима дідуся, а його нема. Аж тут під’їхала машина, а з неї вийшов дідусь з величезним букетом моїх улюблених піонів.

Коли всі ми та наші родичі зібрались відсвяткували народження мого сина дідусь встав, взяв бокал і почав говорити:

-Ну що ж, любі мої родичі! Як бачите доньку я виростив, внучку теж виростив і навіть народження правнука застав! Раз так, то думаю можна зі спокійною душею… одружитись!

Всі мовчали рівно хвилину. Дідусь добряче всіх шокував. І лише я знала про таємну дідусеву любов, та вже місяців 7 як знайома з майбутньою тещею батька.

Оцініть статтю
Джерело
Дідусь з’явився в моєму житті коли мені виповнилося 9 років і став мені найкращим в світі другом!